«Чечельницький цукрозавод побудований у 1876 році... Працював до 2002 року. Йому ще б працювати і працювати... Так ні. Знайшлися «власники», які порізали і здали його на металобрухт. За один рік знищили все те, що будувалося, реставрувалося та реконструювалося не одним поколінням цукроварів.
Завод був робочим місцем для півтисячі жителів райцентру та навколишніх сіл. Його могутній гудок скликав на роботу і відпускав з неї шість разів на добу своїх робітників. І чути було сильний голос гудка на всю округу. З роками розбудовувалась західна околиця смт Чечельник, яка з часом дістала назву селища цукроварів. Тут були своя школа, дитячий садок, лікарня, клуб, торговельний центр. Зводились індивідуальні новобудови та двоповерхові будинки. Так з’явились вулиці Заводська і Гагаріна.
Завод переніс 1-шу та 2-гу світові війни, революцію 1917 року, працював під час окупації, вцілів після визволення... А події 2002 року не переніс. Сьогодні ми ставимо риторичні питання: «Чому так сталося?», «Хто винен?», «Хто різав, а хто дорізав завод?» — у відповідь тиша. У притостоянні з новим власником заводу його працівники були одні. Саме через безгосподарність влади і нашої з вами байдужості власники змогли вчинити із заводом те, що вони вчинили. Такої розрухи тут не бачили ніколи. Навіть під час війни. Вціліло лише два склади, які відразу ж придбав місцевий бізнесмен. Цікаво лише — у кого придбав, адже ж власника немає. Хоча ні, власник є — селищна рада. Адже ж завод був розміщений на її землі. Хотілося б поцікавитися лише — коли ж відбулись «торги», хто переміг в аукціоні і скільки грошей надійшло від цієї оборудки в казну селищної ради і в бюджет району в цілому?
Не димітиме більше його труба, не запрацюють котли і механізми, не чутиметься ритмічний, робочий шум дифузії, продуктового та інших цехів, не поспішатимуть через прохідну його робітники...
І на сьогодні зникли династії цукроварів, наприклад, Лемців, покоління яких працювало з дня заснування заводу і до його знищення. Зникає селище цукроварів. Будівництво зупинилось, все більше житла пропонується для продажу. Майже кожен другий житель селища пенсіонер або безробітний. Майже в кожній сім’ї один з членів перебивається тимчасовими заробітками в далекому чи ближньому зарубіжжі. І перспективи вибратись з цієї безвиході немає.
Пригадуються мені слова жінки, котра пропрацювала на заводі більше тридцяти років, які вона з болем кинула під час його руйнації: «Будьте ви прокляті за те, що порізали наш завод, залишили нас без роботи, а наших дітей — без шматка хліба»... Час збігає стрімко. Вже давно немає з нами тих, хто зводив стіни заводу, пропускав його, тримав у долонях ще теплий, вологий і пахучий цукор. Проте є ті, хто вирішив, що району завод не потрібен. Є ті, хто мовчки і байдуже спостерігав за його руйнацією. І ось сьогодні ми бачимо ціну нашого споглядання, нашої безгосподарності і байдужості. Коли пишуться ці рядки, від заводу залишилась лише заводська труба, яка височить, ніби німий докір всім тим, хто приклав руку до знищення ... І хочеться сказати: «Простіть нам, люди»... А у відповідь — тиша, і в ній тихо чується шепіт: «Бог простить...»
Василь УЛАДОВСЬКИЙ
Від редакції. Нехай цей реквієм по всіх винищених цукроварнях Вінниччини, по всіх поламаних долях вінничан буде засторогою для нової народної влади. Якщо вона дійсно така.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
