МОЛДАВСЬКИЙ ГОСПОДАР І УКРАЇНСЬКИЙ ГЕТЬМАН ГРИГОРІЙ ДУКА ЖИВ НА ПОДІЛЛІ
Про те, що Вінниця хоч і недовгий період часу, а все ж була столицею Української Народної Республіки, зараз більш-менш відомо кожному подолянину. А от про те, що гетьманською столицею був Немирів чи могли стати Печера або Цекинівка, що у нашому Придністров'ї, відомо, на жаль, поки що мало. І все ж саме так і сталося наприкінці ХVІІ століття, коли 3 роки Правобережною Україною заходився правити вихідець з Молдавії Григорій Дука.
Про Дуку відомо, що він походив з грецької родини, котра оселилася в Яссах, одному з найбільших міст історичної Молдови. До речі, історична Молдавія приблизно у два рази більша за площею, ніж теперішня Республіка Молдова. За однією версією, Григорій Дука був нащадком візантійських імператорів із династії Дука. За іншою — і титул, і владу спритно купував завдяки мистецтву інтриги та вмінню давати хабарі.
За часів правління молдавського господаря Василя Лупула Дука здобув боярський титул і з притаманною йому енергією розпочав боротьбу за владу. Оскільки на той час Молдавія і Валахія знаходилися у васальній залежності від Османської імперії, то завдяки інтригам і хабарам спритний грек у 1668 році став господарем Молдови, перший раз протримавшись при владі 4 роки. За часів гетьманування Петра Дорошенка у 1671 році він допомагав козакам Євстафія Гоголя (предка М.В. Гоголя) боронити Могилів-Подільський від поляків. А коли козаки були змушені залишити місто — утримував їхні загони власним коштом на території Молдавії.
Коли Дука не надав допомоги туркам у війні з Польщею у 1678-му, то за це був позбавлений влади в Молдавії, але завдяки заступництву візиря тут же отримав владу в сусідній Валахії. Треба визнати, що Григорій Дука був дуже спритним дипломатом. У 1678 році він успішно уклав Журавненський турецько-польський договір. Тому вдячний султан у 1678 році знову поновив Дуку на престолі молдавського господаря.
Після цього його амбіції значно зросли. Цього разу Дука вирішив розширити свої володіння за рахунок земель України, яка саме в цей час переживала ті страшні часи, котрі в народі отримали назву «руїна». За його активної участі в 1681 був укладений Бахчисарайський російсько-турецький договір. Добившись від султана права на фактичну реалізацію статей цього договору, Григорій Дука був призначений у червні того ж року гетьманом Правобережної України, присвоївши собі титул «Господаря земель молдавських і земель українських». У подальших задумах Дука ставив собі за мету перебрати владу над всією Україною. Як засвідчив у своєму літописі Самійло Величко, це призначення обійшлося йому у значну суму грошей.
Собі на допомогу Дука наказним гетьманом призначив теж одноплемінника-грека Івана Дрешнича (Яна Драгинича). Своєю столицею, як і Юрій Хмельницький, якого турки тільки-но позбавили влади до цього, Дука обрав наш подільський Немирів. Проте в Немирові в основному він керував через наказного гетьмана — «... людину добру й спокійну. Скільки той Драгинич гетьманував у Немирові, невідомо, певно тільки те, що за його володіння немирівські люди та й інші тамтешні українські жителі відпочили після Хмельниченкових (сина Б. Хмельницького Юрія — А.Б.) образ та утяжень і жили собі тихо» («Літопис Самійла Величка»).
Тут у вересні 1681 року на козацькій раді Дука призначив козацьких полковників, обнародував перші укази щодо устрою підконтрольних земель, зробив цілий ряд кроків щодо залюднення спустошеного Правобережжя. Посол Ватикану у Польщі писав, що Дука і турки поставили за мету масово заселити його українцями: «найкращим і найхоробрішим європейським народом, загартованим на труди і холод, якого гарту не мають навіть племена азійські». З цією метою Григорій Дука звільнив переселенців від будь-яких податків на 15 років. Дав розпорядження про відбудову Канева, Корсуня, Могилева-Подільського, Черкас, Ямполя та інших міст.
Для свого наказного гетьмана в Немирові відновив гетьманську резиденцію. У Цекинівці, що зараз у Ямпільському районі, Дука почав споруджувати ще один палац. Рішення про побудову саме тут було зовсім не випадковим, оскільки Цекинівка розташована якраз на березі Дністра, а вже поряд, на правому березі — Молдова. Третім місцем свого перебування Дука обрав Печеру, що зараз на високому кам'яному березі Бугу, котра на межі Тульчинського і Немирівського районів. Як зазначив у своєму літописі Самійло Величко, «він (Дука — А.Б.) звелів збудувати собі для своєї господарської резиденції в Браславському полку за Богом (Південним Бугом — А.Б.) у містечку Печери знаменитий дім і, живучи в ньому, хотів володіти обома землями — Українською і Волоською». Літописець писав: «На всіх він (Г. Дука) дивився зверхньо. Палац свій, стіл свій утримував він по-царськи. І коли виходив до народу, його погляд був похмурим, щоб наганяти страх на людей…»
Будучи православним по вірі, Дука приймав у Немирові львівського єпископа Йосипа Шумлянського, де обговорювалися питання розбудови церкви на Правобережжі. Активна розбудова унійної україно-молдавської держави перервалася, коли у вересні 1683 року турецька армія зазнала нищівної поразки під Віднем, куди Дука як васал привів 6-тисячний загін. Скориставшись турецькою поразкою, місцеві бояри в Молдавії позбавили Дуку влади, а наказного гетьмана Дрешнича з Немирова вигнав новий гетьман Правобережної України Стефан Куницький. Спроба відновити свою владу закінчилася для Дуки нещасливо, коли польський шляхтич С. Димидецький у січні 1684 року в одній із сутичок полонив його.
Одна з народних легенд розповідає, що коли він, вже втративши владу, одягнутий у лахміття, лежав на возі і просив у проїжджаючих мимо селян молока, то у відповідь чув лише лайку і прокльони. Проте документи свідчать, що поляки поставились до нього досить шляхетно. Наступного року 31 березня Дука помер у Львові. Так безславно закінчилося життя цього авантюриста, який за центр своєї держави хотів обрати Східне Поділля.
Коли через 130 років О.С. Пушкін відбував заслання в Молдавії, то почув немало легенд про нещасливу долю господаря і гетьмана Григорія Дуки. Це надихнуло великого поета до написання повісті «Дука, молдавское предание ХVІІ века», яка, на жаль, так і не була надрукованою і вважається втраченою. Дуків же палац був покинутий напризволяще. В 1764 році камінь палацу пішов на будівництво неподалік церкви у Печері. Проте і по сьогодні, уважно придивившись, можна побачити залишки будівель.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
