БАТЬКО ВІДДАВ НИРКУ ДЛЯ ПЕРЕСАДКИ ДОНЬЦІ, А МАТІР - СИНОВІ. Тепер у родині Грищуків з Шаргородського району день народження дітей відзначають двічі на рік
26-го жовтня Вадиму Грищуку із села Будне Шаргородського району виповниться 19. Іменинників цього дня в області чимало. Однак Вадим — особливий. Три місяці тому він народився вдруге: 11 липня у Центрі трансплантології Одеської обласної клінічної лікарні йому зробили пересадку нирки. Донором стала його мама. Випадок для провінції неординарний. Якщо ж врахувати обставину, що три роки тому у тій же лікарні той же лікар робив аналогічну операцію — старшій сестрі Вадима Лілії пересаджували нирку батька — це взагалі унікальна ситуація!
– Завідуючий відділенням трансплантації нирки Віктор Анатолійович Сагатович, який нас оперував, — зі сльозами на очах пригадує пережите матір Лілії та Вадима Надія Василівна, — зізнався потім, що це перший випадок у його 20-річній практиці, коли пересадка знадобилася дітям з однієї сім’ї. І це справді щастя, що за результатами тестування моя нирка підійшла сину, а чоловікова — доньці. Адже не завжди навіть родичі можуть стати донорами.
За день до операції Лілина зірка перетворилася на голуба
...Лілія у Грищуків вискочила заміж рано, одразу після 11-го класу. Батьки не заперечували, бо зять Сергій — хлопець порядний, надійний. Відгуляли весілля, готувалися вже й онука няньчити. Але на 6-му місяці вагітності лікарі визначили не лише стать майбутньої дитини — мав бути хлопчик, але й побачили складну патологію.
– У своєму висновку були категоричними, — розповідає Лілія, — негайне переривання вагітності. Інакше — помру я, не виживе і дитина. Можете уявити мій стан. Це ж було перше і таке бажане дитя. Але хронічна недостатність нирок прогресувала. І я... здалася.
– А я, здається, збожеволіла з відчаю, — зізнається Надія Василівна. — Медикаментозне лікування не допомагало, нам не було місця у черзі на «штучну нирку» у Вінниці. Що робити? І тоді один лікар розповів про те, що в Одесі роблять операції з пересадки нирок від живого донора. Вхопилася за це, як потопаючий за соломинку. Пройшли з чоловіком досить складне тестування, і аналізи показали, що чоловікова нирка підходить Лілі на 95 відсотків.
Операцію призначили на 5 серпня. Чоловік Лілі Сергій та Надія Василівна днювали й ночували в лікарні. Переживали страшенно. А Ліля... готувалася помирати.
– Мені було так погано, що я не могла навіть самостійно ходити. На душі — цілковита апатія: абсолютно байдуже — чи виживу, чи помру. Здавалося, що я повільно-повільно, як ото свічечка, згасаю. А напередодні операції приснився сон. Ніби на вечірньому небі з’явилася зірка, яка потім якимось дивовижним чином перетворилася у голуба. Неймовірно, але цей сон заспокоїв мене. З’явилася впевненість, що все буде добре.
І хоча хвороба так виснажила Лілю, що пересаджена батькова нирка аж випирала з її живота (все-таки пересаджували орган 43-річного чоловіка 19-річній дівчині; за словами Надії Василівни, лікарі казали, що ніяк не могли помістити нирку, було замало місця) — усе обійшлося благополучно.
Реабілітаційний період Лілії та її батька Івана Віталійовича у одеській клініці тривав місяць. Коли ж обоє повернулися додому — життя почало повертатись у звичне русло. Лілія продовжила заочне навчання на філологічному факультеті Глухівського педуніверситету і разом з мамою, учителькою зарубіжної літератури Буднянської ЗОШ, працювала у рідній школі. Іван Віталійович, за фахом фельдшер, зайнявся домашнім господарством: город, худоба, птиця. В селі, аби вижити, треба працювати.
Трагедія повторюється
Та, як мовиться, біда сама не ходить. Навесні цього року, через 3 роки після Лілиної операції, несподівано захворів Вадим. Як і у сестри, у нього відмовили нирки. Мабуть, стався якийсь збій на генетичному рівні.
– Я зчорніла від горя, — каже Надія Василівна. — Оскільки вже мала «досвід» з Лілею, одразу поїхали з сином в Одесу. Дуже переживала, чи підійде йому моя нирка. Бо ж де тоді донора шукати? На щастя, наша з Вадимом сумісність виявилася такою ж високою, як і у Лілі з батьком. Але постала інша проблема: де взяти 25 тисяч грн. на операцію? Для одеситів їх роблять безкоштовно, а ми ж з іншої області. Дякувати Богу, на нашу біду відгукнулися у Шаргородській райдержадміністрації. Розпорядженням голови РДА Олега Китасюка кошти було виділено. Велике йому спасибі. Користуючись нагодою, хотіла б також подякувати і заступнику голови районної ради Валентині Маркевич та начальнику фінуправління РДА Миколі Мотикіну за підтримку у важку хвилину, а також усім, хто не залишився осторонь нашої біди.
Три місяці Вадим живе з ниркою матері. Дякує їй доземно, адже вдруге дала йому життя.
– Почуваю себе непогано. Вже вийшов на роботу, я працюю директором сільського клубу.
Життя чи батьківський обов’язок?
...Родина Грищуків у майбутнє дивиться з оптимізмом. Ліля з чоловіком Сергієм Гешурем, які 3 вересня відзначили перший маленький ювілей своєї сім ї — 5 років подружнього життя, «дерев’яне весілля», наприклад, мріють про сина і доньку.
– А чому б і ні? — каже Ліля. — В Одесі я познайомилася з Ольгою Зініною, яка після трансплантації нирки народила прекрасного хлопчика Максимка. Так що у нас ще все попереду.
До речі, коли Ліля захворіла, Сергій пропонував свою нирку для пересадки.
Головний лікар Шаргородського РТМО Віктор Кормош не заперечує, що мрія подружжя може стати реальністю. Адже в Україні зареєстровано вже кілька випадків, коли жінки з пересадженими нирками народжували. А поки що Ліля та її брат Вадим регулярно обстежуються у районній лікарні і безплатно отримують ліки, які запобігають відторгненню трансплантованих органів.
Спілкуючись з Надією Василівною, я мимоволі подумала: ця жінка, як і її чоловік, зробили подвиг.
– Не страшно було? Ви ж ризикували і своїм життям?
– А хіба ви вчинили б по-іншому? Ми просто виконували свій батьківський обов’язок.
Тепер же, після усього пережитого, скажу відверто, по-іншому дивимося на світ. Просто життя підскочило у ціні, орієнтири дещо змінилися.
Трансплантувати не можна відмовити
І батьки — Іван Віталійович та Надія Василівна Грищуки, і їхні діти — Лілія та Вадим — усі четверо живуть сьогодні з однією ниркою. А все могло б бути по-іншому, якби не наше недосконале законодавство, яке забороняє використовувати для трансплантації органи померлих людей. Самі лікарі з гіркотою кажуть, що, вдаючись до пересадки живих органів, вони хоч і рятують одне людське життя, але разом з тим... калічать інше. Бо де гарантія, що через якийсь час той, хто віддав свій орган, сам не опиниться у ситуації, коли йому знадобиться нирка? І де тоді йому шукати донора? Аби розв’язати цю дилему, практикуючі лікарі пропонують чиновникам від медицини підтримати ініціативу деяких країн, де діє так звана «презумпція згоди». Полягає вона в тому, що кожна людина має право укласти заповіт, у якому окремим пунктом зазначити, що вона категорично проти використання після її смерті її органів. Якщо ж такого документа немає, то це розцінюється як згода на трансплантацію органів.
...Кілька років тому в одному журналі я читала статтю про те, як матір, котра втратила в ДТП єдиного сина, дала дозвіл на трансплантацію його серця іншому молодому чоловікові. Якою ж вона почувалася щасливою, коли той чужий чоловік, у грудях якого билося серце її рідної дитини, назвав її матір’ю!
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
