«Я ніколи нікому про це не розповідала, але вже несила тримати в собі. Кожний, чиєї родини торкнувся алкоголізм, мене зрозуміє.
Ті, хто п’є, не викликають у мене жодних почуттів, окрім відрази. Я нічого не можу з собою вдіяти.
Дитячі спогади у мене не з приємних. Я не пам’ятаю родинних прогулянок у парку. Я взагалі не пам’ятаю, як ми ходили гуляти з батьками і чи ходили взагалі. Я не пам’ятаю днів народжень і подарунків. Зате пам’ятаю свого п’яного тата. Здебільшого я бачила його таким. Що його змушувало пити, не знаю, але алкоголь творить з людьми дивні речі…
На відміну від мами, тато не міг нам з братом заборонити нічого. Але коли він був п’яний, невідомо звідки з’являвся характер. Тоді у нас по кухні могли літати тарілки та м’ясорубки. Ніколи не забуду, як він кидав на руки моєму молодшому брату розбите скло… А коли твого п’яного батька приводять додому його п’яні друзі – це жах. Вони могли зайти додому та продовжувати пити. І вигнати їх було неможливо. Нерідко він засинав прямо на кухні, падаючи зі стільця, чи в коридорі. Далеко не найкращі спогади… а ще гірші – це коли мама зранку прала мокрі простирадла, бо її чоловік у 40 років мочиться у постіль…
Не раз ми всі благали і плакали, вмовляли і погрожували, що зберемо валізи і підемо. Він не кидав пити, ми не йшли. Куди тут дінешся?.. А скільки разів батьки збиралися розлучатися, не перелічити.
Але якось я повернулася після канікул, які провела у бабусі в селі. Тато перестав пити, його водили до якогось лікаря чи кодували, не знаю. Але то було диво, спокійне життя. Я вже не боялася з ним ходити кудись вдвох, не боялася, що він знов нап’ється. З дому зникли п’яні друзяки, а мама стала спокійною і перестала плакати.
Але зараз все починається по другому колу. Вже коли відкриваються двері, можна визначити – тверезий він чи ні. Якщо ні, то навіть ключі у замку повертаються якось по-п’яному. Тоді мені хочеться закрити очі і зникнути, нікого і нічого не бачити. Це просто нестерпно. І одного разу у мене таки увірвався терпець, я сказала все, що думаю, а потім розридалася. Я плакала так довго і так гірко, що всю ніч не могла заспокоїтися. Я ненавиджу плакати… Тоді він зарікся, що більше не буде пити. Цієї обіцянки вистачило рівно на тиждень. Потім все повторилося знову. І знову… В мене більше немає сил на істерики та сльози. У мене просто більше немає сил.
Коли він такий, це не мій батько. Я ненавиджу його таким, бо він пропиває мою любов. Він пропиває мою повагу та свою гордість. Чи не завелика ціна?»
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
