"НЕВЖЕ УКРАЇНЦІ ВРАЖЕНІ "СИНДРОМОМ МЕНШОВАРТОСТІ?" Володіти рідною мовою модно і престижно, бо наша держава навіки!"
«На сторінках Вашої газети, особливо «МіГу», часто піднімається питання української мови і надання статусу державної російській мові. Дуже настирливо експлуатували цю тему деякі політичні партії і блоки, щоправда, більшість із них так і не потрапили до Верховної Ради.
Мова – це кров нації. Без мови немає народу. Без мови гине духовне єство нації, а саме: спілкування рідною мовою, пісня, обряди, пам‘ять, знання, досвід та багато іншого, що визначає сутність того чи іншого народу, зокрема українського. Зникає мова, зникає з історико-географічного ландшафту і народ, носій цієї мови. Такий народ або асимілюється, або розчиняється в інших етносах назавжди. У кращому випадку про такий народ, що втратив свою мову, можливо, буде знати групка істориків та археологів. То чи така доля уготовлена нам, українцям? Чи одному з найдавніших народів з часів Трипілля доведеться розчинитися в якомусь євроазіатському просторі?
Іноді я чую слова: …«яка різниця, якою мовою розмовляти, тільки було б добре жити».
У тому і річ, що гарного життя з такими міркуваннями не буде. Нехай окремим представникам українського народу і поталанить. Дехто, наприклад, успішно вийде заміж за іноземця (в тому числі, із Росії), знайде хлопець на чужині непогану роботу і т.д., але він, народ, втрачає від цього якусь частинку. А ти станеш залежним від того народу, до якого ти придибав. Чомусь росіяни або представники інших народів, не говорять «яка різниця» і наполегливо тримаються своєї мови. Але окрема частина українців з якоюсь несамовитістю і сором`язливою упертістю сторониться української мови. Це можна пояснити тільки «синдромом меншовартості». Це плата за століття бездержавності та гоніння на український народ, його мову і духовність з боку колонізаторів.
Саме певна частина політичних партій, українофобських та антидержавних, паразитують на проблемах мови. Адже вони не хочуть бачити міцної, благополучної і незалежної України з європейським рівнем життя. Їм потрібні безпринципові та непатріотичні юнаки і дівчата, щоб використовувати їх у планах особистої вигоди, наживи та збагачення.
Звичайно, для багатьох українських громадян російська мова органічно ввійшла в життя. Вони нею думають, спілкуються, тобто користуються у повсякденному житті. Але ж ніхто не закликає забувати російську мову і не користуватися нею. Просто щоденно, по слову, по реченню вживайте українську мову, звикайте до неї, шукайте в ній красу, особливий зміст і неповторність. Володіти і користуватися українською мовою – це на часі і модно. Вона, хоч і поступово, але оволодіває умами мільйонів українців. Її вчить світ і прагне її знати, бо держава Україна це на довго, навіки.
Пам‘ятаю, як у дитинстві в моєму рідному селі, коли ще не було радіомовлення і телебачення, люди спілкувались дуже гарною українською мовою. Кожне слово було шедевром народної творчості. Але десь у кінці 50-х, на початку 60-х років вже минулого століття з‘явилися радіо й телебачення. Молодь почала масово виїжджати до міст, здебільшого піднімати індустрію Донбасу та інших гігантів промисловості колишнього Союзу РСР. І коли наші односельці приїздили у відпустку, то дуже хотіли показати, що вони вже не селюки, а робітничий клас. Вони говорили суржиком, а ми, підлітки, бігали за ними і насміхалися над дивними і смішними словами, бо дуже незвичним видавалася нам «російська мова».
Але з часом все перевернулось на триста шістдесят градусів. У 70-ті та 80-ті роки сміялись і збиткувалися вже над українською мовою. Брежнєвсько- сусловська політика зросійщення і утворення так званої нової історичної спільноти – радянського народу – не забарилася зі своїми наслідками. Українська мова була загнана на кухні та глухі села. Натомість, найбільшої преференції надавалося російській мові. І якби Україна не стала незалежною державою, мабуть, сьогодні вона була б на межі повного знищення. Але небезпека ще не минула. Вона продовжує висіти над головами українців.
Якби нам з дитинства не нав‘язувалася російська мова, а панувала українська, то тепер ми не мали б проблем із мовою. Адже все – це сила звички. До 1945 року жителі міста Прага говорили німецькою. Тепер Прага повністю чеськомовна. Дай Боже, щоб і Україна стала україномовною, а кожний громадянин її на зло ворогам знав декілька іноземних мов, поруч з англійською та іншими, які є найбільш вжитково поширеними мовами, котра може бути мовою вибору, мовою міжнародного спілкування. Українська мова повинна бути єдинодержавною. Якщо цього не буде, вона може не витримати шаленого натиску російської мови. Адже в цей глобалізований час, коли російські ЗМІ захопили майже весь інформаційний простір України, можна втратити українську мову, а відтак, все те, що робить нас самобутніми у цьому світі. Так що, думаючи про хліб насущний, не забуваймо про духовність, про нашу МОВУ».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
