СЕРЕД ВІННИЦЬКИХ БАЙКЕРІВ Є НАВІТЬ "ДАІШНИКИ". Нещодавно тема байкерів стала більш цікавою нашій публіці. Адже саме за байкера-англійця вийшла заміж донька Юлії Тимошенко...
Відчути себе вільним птахом, злитися з вітром та летіти тільки вперед... Саме так можна охарактеризувати душу справжнього байкера. Як запевняють вінницькі мотоциклісти, їх життя – екстрім, швидкість та гуркіт моторів. Вони герої доріг, адже «літати» може не кожен.
Коли на вулиці з’являються «пілоти» на своїх безкрилих «літаках», немає жодної людини, яка б не звернула на них увагу. Чоловіки роздивляються дорогі мотоцикли, дівчата -хлопців у спецекіпіровках.
Знайомтесь з одним із вінницьких байкерів, який більшу частину свого життя проїздив дорогами.
Сергію 35 років. Коли навчався в сьомому класі, чи то так мало бути, чи просто так співпало, та тоді в його гаражі знайомий залишив свій мотоцикл. Сергій один раз сів за кермо... та зразу зрозумів, що це його доля. Пізніше з’явилася перша власна «Ява». З друзями його частіше було побачити біля гаража, де хлопці «крутили гайки» і мріяли про круті мотоцикли.
Сьогодні Сірок, так друзі називають Сергія, власник «Нінзя-12». Коштує він 18 тисяч євро.
– А в скільки обходиться експлуатація спортивного мотоцикла?
– Все залежить від того, хто як їздить. Я, наприклад, намагаюсь бути обережним. Але, відверто кажучи, затрати колосальні. Ціна професійного костюма та аксесуарів до нього коливається від однієї тисячі доларів і вище. Це хобі – дороге задоволення. Хтось має змогу його собі дозволити, хтось відкладає гроші та багато в чому себе обмежує.
– А скільки взагалі у Вінниці місцевих байкерів?
– Це важке запитання. Поки ми не реєструвалися як організація, тому точної цифри ніхто не скаже. Та якщо приблизно, то десь до 60 чоловік. Серед нас різні люди як за віком, так і за професіями. Наймолодшому – 18, найстаршому – 50 років. Більшість з нас займається всім, що пов’язано з автомототехнікою. Та є і бізнесмени, представники правоохоронних органів, навіть з ДАІ.
– А як знайомитесь між собою, де збираєтесь?
– Все відбувається спонтанно. Якщо дорогою зустрічається мотоцикліст, то просто зупиняємося та знайомимося. Так подружилися із польськими та німецькими байкерами, які транзитом їхали через Вінницю. Ми допомагали їм з готелями і культурну програму влаштовували. Для нас не існує поняття різні народи, держави. А спільні зустрічі – зідзвонилися або просто дорогою пересіклися, ось вже за півгодини і тусовка. Так до 30 чоловік може назбиратися.
– А жінки-байкери є у Вінниці?
– На жаль, профі жінок поки немає. У деяких є дух, але немає машини. Нам було б цікаво, якби серед нас з’явилася така «вільна пташка».
– Вас називають «донорами», бо кажуть, що після аварій, крім голови, усі інші органи можна брати для трансплантації. Це правда?
– Це однобоке судження. «Донорами» називають тих, хто не вміє їздити і навіть на авто. Ми, звичайно, всі «поламані» та коли в твоїх руках «табун коней», треба думати головою. А «донор» той, хто купив машину, їздити не вміє, а хоче «пофорсувати». Не буду приховувати, були випадки, коли розбивалися. Ось нещодавно два наших брати пішли з життя. Та зрозумійте, це випадковість або, як кажуть, доля. На місцевих дорогах ми намагаємося бути пильними і не перевищувати швидкість. Якщо горить зелене світло, то обов’язково пропускаємо перехожих. Дозволити собі «політати» можемо на тренуваннях та пустих трасах.
– А як відпочиваєте на свята?
– Загалом свята проходять на природі за містом. Кілька днів музики, танців, рибалки. Більше тижня тому один з наших братів вирушив у тур по Європі. Це добрий відпочинок, але коштує великих грошей, і дозволити його може не кожен.
– Як кохані жінки миряться з вашим стилем життя?
– Дружинам чи дівчатам доводиться важкувато. Хтось розуміє, що такі ми є, і це вже неможливо виправити, а хтось намагається щось змінити.
– Напевно, ревнують, адже дівчата так і липнуть до вас...
– Не без цього.
– А чи дозволив би ти своїм дітям присвятити життя мотоциклу та швидкості?
– У мене двійнята: хлопчик та дівчинка. Та свого сина не хочу бачити байкером. Коли підросте, нехай краще їздить на авто.
– Багатьом слово «байкер» асоціюється з бородатими мужиками у шкіряних «косухах» і банданах на голові.
– Стиль одягу залежить від виду мотоцикла та швидкості, яку він може реалізувати. Ми їздимо на спортбайках, відповідно, екіпіровка у нас спортивна. Якщо «жмеш» за 180, звичайний одяг тріпає.
Раніше мені здавалося, що байкери – недосяжні люди. Такі собі «вільні птахи». Спілкуючись з ними, виявилося, що все не так. Вони звичайні, такі, як і всі. Ці хлопці веселі, життєрадісні, просто хобі у них шалене та сміливе.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
