"МіГ" :: ВІННИЧАНИН СЕРГІЙ ЛЕОНТЬЄВ СТВОРИВ ВЛАСНУ РОК-ГРУПУ В… ЯПОНІЇ

Як усе починалося

З 5-го класу Сергій ходив у Вінницьку музичну школу по класу фортепіано. Будучи учнем технічного ліцею, грав на синтезаторі на різних конкурсах та святах. «В ліцеї Сергій навчався 4 роки з 8 по 11 клас, – розповідає класний керівник Кметюк Світлана Володимирівна. – У нас вичають англійську, а він вивчав у школі німецьку. Перший рік йому було дуже важко, але вже в 9-му класі англійську здав на «відмінно». Серед учнів користувався особливою повагою. За це та за участь у різних заходах, олімпіадах, виступах товариші прозвали його «Главним». Він завжди був наполегливим, йшов до своєї мети».

В 11-му класі Сергій за компанію з другом записався в гурток навчатись грі на гітарі. При цьому у мріях бачив себе ді-джеєм, навіть мав декілька власних треків.

Освоєння нового інструменту не було легким і часто викликало роздратування. І тільки наполегливість та бажання бути не гіршим за інших допомогли показати себе як гітариста під час міського фінального огляду художньої самодіяльності у Будинку школярів. То була перша гра в музично-інструментальному ансамблі. Та згодом довелось перервати заняття на добрих півроку.

Осінь – 2005

Київ… Восени Сергій стає студентом Київського аграрного університету. Студентське життя, нові друзі та знайомство з рок-гітаристом Андрієм Коробком (група «Каліостро», в майбутньому «Daisies»). Для Сергія Андрій стає не тільки епіцентр музики, а й найкращим другом, співбесідником, вчителем…

Наприкінці 2005 року Сергій та ще одна дівчина, як найкращі студенти, проходять відбір на поїздку до Японії. Програма обміну студентів від університету дає йому змогу протягом 4-х років отримати вищу освіту в Токіо.

Поки вирішуються питання з переїздом, під впливом емоцій він записує декілька власних пісень. Перша із них була створена всього за 20 хвилин.

Життя в столиці Країни Вранішнього Сонця: чистота, лівосторонній рух та велосипеди

– Сергію, а чому саме Японія?

– Це було для першокурсників (для старших курсів були інші країни). І щоб туди потрапити, потрібно було пройти декілька турів з англійської мови.

– Яка була реакція батьків?

– Майже до самого від’їзду мати не знала, що я пройшов конкурс. Я не спішив їй говорити, бо не пустила б нізащо. А коли вже все вирішилось, мусила змиритись..

– Розкажи нам про столицю Країни Вранішнього Сонця. Що найбільше вразило з самого початку?

– Сам аеропорт Токіо дуже великий та гарний, і в ньому є абсолютно усе, що потрібно. Коли я прилетів, мене ніхто не зустрічав. Довелось звернутись у довідкове бюро. З інституту по мене послали декількох іноземних студентів, які обіцяли приїхати через годину. В цілому, в аеропорту, чекаючи їх, я просидів більше 4 годин.

Найбільше мене вразили експреси – наземне метро – швидкісні, чисті, затишні. Таких немає ні в Києві, ні в Москві. Взагалі, там чисто усюди.

– Ти проживаєш у гуртожитку. Як тобі в ньому?

– Хочеться сказати, що їхні гуртожитки набагато кращі за деякі наші готелі. Повсюди розташовані камери. Замків на дверях немає. Чергових також немає. Робота вартового часто – тільки з паперами. У кімнаті 2-є чоловік. Є кухня, санвузол, телефон та ін. Жіночі та чоловічі гуртожитки знаходяться окремо.

– Що запам’ятається на все життя?

– Напевно, лівосторонній рух. Ніяк не міг звикнути до цього, поки якогось разу не зачепило машиною мій велосипед. До речі, там велосипеди замінюють наші «маршрутки», трамваї, тролейбуси. Кожний велосипед має свій реєстраційний номер, як у нас машини. І спокійно можна його залишати у будь-якому місці міста, хоч на цілий день. Ніхто не вкраде.

Хазяї в своїх «монастирях»

Японці, за нашими мірками – багаті люди. У кожного в гаражі стоїть, як мінімум, одна машина. Типу наших «Ауді» та «Ніссан».

Кар’єристів небагато. На відміну від нас, у них робота прибиральником знаходиться на одному рівні з іншими. Це не є чимось найгіршим, до того ж умови роботи – відмінні.

Окрім хмарочосів, є приватні будинки, які зроблені з фанери. Вони невеликі та світлі. Огорожі часто немає, але трапляються брами із зображенням Дракона чи з бамбука. Сучасність переплітається з давниною, вдало доповнюючи її.

У японців своя культура, звичаї, мова. Вони принципово не поспішають одразу відповідати на поставлене питання. За їхнім поняттям – спішити нікуди, можна й подумати.

Також у них своє розуміння слова «дружба». На відміну від наших людей, які часто проводять знайомство «на коротку ногу» та стають друзями після другої чарки, японці не спішать пускати чужинців у своє коло. Виховані та привітні до кожного, але живуть за своїми принципами. Це зовсім інші, незвичні для нашого розуміння, люди. Ностальгія за своїм рідним та звичним – найбільша ложка дьогтю в житті у чужій країні.

Україна – це Шевченко!

Нещодавно був день народження інституту. Проводилися різні конкурси, змагання і т.п. Також були виступи груп іноземних студентів, кожна з яких представляла свою країну традиційним одягом, їжею та піснями. Ми «відмітились» солоними огірками, піснею Єремії «Вона» та українськими танцями. Свято пройшло на «відмінно».

До речі, щодо самої освіти, то школу японці закінчують в 19 років. Майже все життя вивчають ієрогліфи, яких більше 10 тисяч. Зараз мені доводиться вивчати японську. Мімікою та жестами все пояснити неможливо, а англійську мало хто знає. Знання географії у них дуже низькі. Україна у них асоціюється з Андрієм Шевченком. Коли я при знайомстві говорив, що з України, вони дружно кричали: «Шевченко! Шевченко!». А дехто мене так і називає.

А от наша рідна «Nemiroff» там найдорожча серед спиртних напоїв.

– Розкажи, як ти створив групу.

– Якось я познайомився з японським футболістом. Він відвів мене в клуб «Вакакса». Там було з десять груп, які грали рок певних відомих світових груп. Про «Metallica» майже ніхто з них не чув. Набравшись хоробрості, я запропонував створити свою групу. Відгукнулись одразу басист (бас-гітара) та барабанщик. Потім знайшовся і ударник. Ось так і утворилась «Ілюзія».

Пісні англійською пишу та виконую я, хоча приписую заслугу всій групі. Одна пісня написана дівчиною з Вінниці.

На даний час я хочу створити ще одну групу, але «Ілюзію» не покину.

– Можна сказати, що тобі пощастило.

– Ой, ще й як пощастило! Чотири сесії на рік. Адже я зараз на заочному в Києві здобуваю спеціальність фінансиста. А в Токіо – на факультеті біобізнесу.

До речі, хочу передати великий привіт усім своїм знайомим та друзям, яких мені так не вистачає. А також особливий привіт моєму класному керівнику Світлані Володимирівні Кметюк та іншим викладачам технічного ліцею».

Вікторія МОРОЗ

Для тих, хто хоче написати Сергію листа, його електронна адреса: stalker_daos@yahoo.com

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 14 червня 2006 p.

ВІННИЧАНИН СЕРГІЙ ЛЕОНТЬЄВ СТВОРИВ ВЛАСНУ РОК-ГРУПУ В… ЯПОНІЇ