Середа, 12 липня 2006 p.

"НА ЧЕРВОНИЙ ДИПЛОМ МІНЯЛА СВОЮ ДИТИНУ ПАРА ВІДМІННИКІВ ОДНОГО З ВІННИЦЬКИХ ВУЗІВ..." Що сталось з цією сім’єю зараз, з’ясовував наш кореспондент

ВЛАДИК — «Хлопчик-червонодипломник». А колись його батьки хотіли залишити у пологовому будинку

Про цього чудового хлопчика свого часу дізнались усі читачі «МіГу», коли йому було всього кілька днів від народження. У листопаді минулого року у нашій газеті вийшла стаття «На червоний диплом міняє свою дитину пара відмінників одного з вінницьких вузів...». Тоді всі пройнялись долею цієї гарної дитини, яку одразу охрестили «червонодипломником». Завдяки небайдужості багатьох людей він повернувся у рідну сім'ю. Подивіться на фото, ось він, врятований «відмінник», дивиться на вас усіх із вдячністю та радістю. Ми вирішили поїхати до нього, його батьків, бабусі та дідуся вже після того, як пройшов час і вони осмислили те, що відбулось у їхньому житті.

...9 листопада 2005 року у пологовому відділенні Вінницької районної лікарні на світ з'явився хлопчик. І все було б у нього, як у більшості новонароджених діток, якби не статус — «відмовник». Невідомо, коли саме батьки цього хлопчика вирішили його залишити у лікарні, написавши відмову. Але з того часу він притих і став спокійним, слухняним. Лікарі тоді говорили, що цей хлопчик ніби завмер в очікуванні того, як вирішиться його доля, відчував, що покинутий. Усім своїм виглядом він ніби показував, що буде гарним сином. А на нього справді чекали ті, хто хотів стати йому батьками.

Зазвичай дітей залишають неблагополучні матері, покинуті хлопцями студентки, одиначки, які неспроможні виховувати дітей-безбатченків. Але у цього покинутого хлопчика були цілком благополучні батьки. Хоч молоді та студенти, але обоє, як потім стало відомо, з благополучних родин. Тому дивним видавалось лікарям спільне рішення молодих батьків відмовитись від здорового гарного хлопчика. Як лише медперсонал не переконував їх, що дитя не повинно стати сиротою, та молоді люди сказали, що це рішення остаточне. Пояснили, що обоє — третьокурсники, через два роки закінчувати навчання, а тут на руках дитина. Мовляв, вони гарно навчаються, обоє сподіваються на червоний диплом.

Долю хлопчика-«відмовника» вирішила наша газета

Але небайдужі лікарі прониклись долею «відмовника», який з-поміж інших новонароджених діток поводився найтихіше, ніби відчуваючи свою покинутість. І вирішили розшукати батьків молодої пари. Зробили це, аби ті вплинули на рішення своїх дітей і забрали онука в сім'ю.

У день виходу газети читачі засипали нас дзвінками. Серед них був один, який вирішив подальшу долю хлопчика: «Здається, це про нашу доньку йдеться у статті». Ми зв'язались із лікарями і уточнили ім'я. Це була правда. Батьки пари «червонодипломників» запитували, як вони можуть забрати свого онука. Але лікарі пояснили, що можливим це буде лише тоді, якщо цього захоче мама хлопчика. З того часу ми всі молились за дитя і за те диво, яке б повернуло його в сім'ю.

- Після того дзвінка вночі ми майже не спали, — розповідає мама Інни (з етичних міркувань ми продовжуємо так називати героїню). Вже о 4-й годині ранку завели машину, щоб їхати на Вінницю. Я ж до останнього не вірила, що наша Інна може таке зробити. Чутки, що донька нібито народила, з'явились раніше, а мені спершу було соромно у неї спитати, чи це правда. Ніхто не сподівався і не думав. Донька у нас з перших класів відмінниця, зразок для всіх, медалістка, в інституті екзамени здає «автоматом». Я знала, що два роки вони зустрічались із Ігорем (ім’я також змінено), але ніколи б не подумала, що з нами таке може статись. Останні півтора місяця донька не приїздила додому, а до цього нічого помітно не було, бо вона у нас схильна до повноти.

Коли рано-вранці ми приїхали у гуртожиток до Інни з газетою в руках, вона розплакалася. Сказала, що все одно забрала б дитину, навіть якби ми і не приїхали (хоча написана відмова означала остаточний вердикт — ред.), бо думки про сина мучили їх обох.

Того ж дня, як забрали хлопчика з лікарні, веземо машиною по селу. А люди зглядаються, вікна не затемнені, у всіх здивування, мовляв, звідки дитину взяли.

Практика в Англії чи син? Така дилема стояла перед Інною?

Взагалі говорили, що донька повністю відмовилась від сина, а ми його самі забирали. Але це не так, Інна так само все це переживала. Чому вона не розповіла нам про свою вагітність раніше? Ми б зрозуміли, розписали їх. Мабуть, боялась, що ми змусимо її залишити через дитину навчання. Вона тоді якраз збиралась їхати в Англію на практику, вже були готові всі документи для виїзду.

А тепер нас не покидають думки, що було б, якби ми не забрали хлопчика? Все одно дізнались би і потім до смерті думали, де наша кровинка...

...Час лікує, і усі душевні рани потрохи загоюються. У цій сім'ї підростає гарний хлопчик. Кажуть, що зовні Владик вдався в батька. За характером спокійний, не вередливий. У нього багато няньок: зранку з прабабусею, потім із 12-річною тьотею, далі — з бабусею. А з батьками — на вихідних. Інна з Ігорем не стали брати академвідпустку, вирішили закінчити навчання, адже тоді вони б потрапили з державної форми навчання на платну. Можна лише уявити, як їм кортить пошвидше об'єднатись із сином.

Цікаво, що бабуся Інни завжди читає нашу газету. Розповіла, що коли у ній з'явилась перша стаття про відказного «червонодимпломничка», дуже здивувалась, мовляв, що ж роблять ці ще діти, вони ж не розуміють, що син має бути у них на першому місці, а вже потім усе інше — навчання, кар'єра. Вона як мудра жінка подумала про те, що ще ніхто не пожалкував, що народив дитину. І лише сумувала, що немає кому наставити цю молоду пару на шлях істини. Лише з часом бабуся дізналась, що це про свою онучку, яка пішла на такий крок, читала у нашій газеті...

...Якось нещодавно маленька тьотя Владика пожартувала, мовляв, не вірить сестрі, що це її син. Адже так несподівано він з'явився у їх родині. Але головне, що тепер — назавжди.

Яку оцінку ставить батькам життя?

Чиясь невидима рука повернула йому рідних батьків, бабусю, дідуся, 12-річну тьотю і ще багатьох рідних. А запитань і досі залишилось багато. Чому молода сім'я створила собі це випробування? Як серце бабусі і дідуся підказало, що це саме їхній онук і що його терміново потрібно рятувати, як і батьків хлопчика, які стояли на шляху найбільшої помилки у своєму житті?

Я дивлюсь на цього 8-місячного хлопчика, а в його голубих оченятах така величезна мудрість. І мені здається, що він все розуміє... Це він у цій сім'ї найбажаніший, і на нього чекали тут все життя. Він тепер не покинутий і не один. І саме це головне для нього. Адже завдяки йому його батькам випало здати головний іспит у житті. І з кожним роком батьки Владика, який ростиме у любові та піклуванні, матимуть бал все вищий...

Марина ПУЗДРЕНКО

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com