Середа, 12 липня 2006 p.

"НА РОБОТУ ТЕБЕ БЕРУ. - СКАЗАВ ХАЗЯЇН ХЛОПЦЕВІ. - Але трудову книгу вести не буду, тому що ти не місцевий та ще й студент. Я тебе просто пожалів"

Будь-який студент скаже, що прожити цілий місяць на одну стипендію не зможе, напевно, навіть аскет. Тому багато молодих, особливо не місцевих, в першу чергу намагаються знайти хоч якусь роботу.

Бажано у нічний час, адже з ранку та до післяобідньої пори ідуть пари. Дівчата влаштовуються в різні кафе офіціантками чи посудомийницями, якщо пощастить, то можна влаштуватись і продавцем у магазин, який працює цілодобово. Зрозуміло, що хлопці шукають дещо іншу та престижнішу роботу. Одна із них – охоронець.

Мій друг Діма навчається в іншому місті, там же живе у гуртожитку. Додому їхати дуже далеко, тому потрапляє туди лише на канікули. У пошуках роботи прочитав оголошення, де одному ресторану потрібні були охоронці, чи, так би мовити, «вишибали». Поглянувши на комплекцію Діми (типу Кличка в молодості), хазяїн прийняв його на роботу у нічний час. При цьому жодного документа не оформляли у відділі кадрі, трудової книжки теж. Хазяїн пояснив просто: «Ніхто на таку роботу не візьме не місцевих, і тим паче студента… Я тебе просто пожалів…». Зарплата обіцяла бути «кругленькою», тому-то друг і погодився працювати «позаштатно».

Більше місяця Діма старанно намагався справитись з навчанням, наступаючою сесією, існуючою втомою та роботою в нічну зміну. Тричі на тиждень доводилось працювати в ніч, на ранок, не виспавшись, йти на навчання, а вечорами писати курсові роботи. Окрім того, не за горами були новорічні свята та канікули. Хотілося порадувати рідних подарунками та й собі дещо прикупити на зиму з одягу та взуття. Тому і старався працювати сумлінно.

Настав час, коли же не гріх було сказати хазяїну про оплату за працю. Першого разу хазяїн переніс розмову на потім, мовляв, «зараз накопичилось дуже багато справ…». Іншого разу - нібито захворів і був на лікарняному. На роботі, звісно, не показувався.

Коли до Нового року залишались лічені дні, Діма ще раз звернувся, щоб отримати зароблені за тривалий час гроші, адже він так і продовжував працювати. Хазяїн, дізнавшись, чого від нього хочуть, спокійно відповів, що Діму він знати не знає і з якої б це радості має йому платити гроші. По всіх документах такого працівника не існує, тому які ще можуть бути питання. Розмова «по-хорошому» не вийшла. А щоб відбити бажання взагалі «лізти з різними дурницями до хазяїна», хлопцеві «натурально» пояснили, що з ним може трапитись, якщо він швидко не забуде дорогу до цього розважального закладу.

Не думаю, що ця історія єдина. Подібні випадки трапляються часто з нашими за кордоном, але виявляється, що для того, щоб тебе «кинули», зовсім не потрібно їхати так далеко. Достатньо лише бути бідним не місцевим студентом, сиротою чи просто юридично не захищеною людиною, як на тебе знайдуться сучасні, «рідні феодали”, які заберуть у добровільно-примусове рабство. Дешева сила зажди в ціні, і керувати нею легко. Про неї не потрібно піклуватись, та і навіщо? Адже завжди на місце одного знайдеться десятеро бажаючих, які навіть і не здогадуватимуться, що їх просто використовують.

Отож, знай свої права та закони, інакше тебе можуть запросто «лоханути». І добре, якщо ще легко відбудешся.

Вікторія МОРОЗ

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com