"МіГ" :: МАКСИМ СТАВ РАБОМ НАРКОТОРГОВЦЯ

«Раби? – скажете ви. – Та вони ж існували ще за часів наших пра-пра-пра-...дідів. Але ця історія не про колоніальних рабів, а про так званих «шкільних» або тимчасових. Максим навчався у восьмому класі. Звичайний собі хлопчина, вчився непогано, грав у футбол, гуляв з друзями. У такому віці хлопці часто прагнуть бути дорослими і намагаються перейняти їхню поведінку та звички, як хороші, так і погані.

Максим потоваришував з Олегом, який був на рік старшим за нього. Можливо, нічого цього і не сталося б, якби одного дня Олег не запропонував розважитися «по-дорослому, як справжні чоловіки».

– Потрібно лише 30 гривень, – переконував він друга. – І ми «відірвемось» по повній. Ти колись курив цигарки? А тепер покуриш щось краще, «вставляє» миттєво.

Максим вже багато знав про наркотики, але жодного разу не пробував – боявся звикнути.

– Від одного разу не звикають, – сказав Олег і зник у під’їзді сусіднього будинку.

За кілька хвилин повернувся і приніс сірникову коробку з «травичкою». Того вечора Максим вперше «хапнув» плану. Відчуття легкості, піднесений настрій сподобались хлопцю, і через кілька днів вони знову вирішили «відірватися». Це повторювалося все частіше, згодом почали курити щовечора. Та якось Олег замість звичної «травички» приніс таблетки.

– Трава вже не в моді, – пояснив він. – Нею лише дітки бавляться.

І вони спробували справжній наркотик.

Мабуть, не варто говорити, що їм сподобалось, вони почали купувати таблетки все частіше і згодом стали наркоманами.

Це, звичайно, вплинуло на навчання Максима. На уроках він був неуважний, домашнього завдання не виконував, сварився з учителями. Батьки помітили, як сильно змінилася поведінка сина, та списали все на перехідний вік. І як покарання майже перестали давати йому кишенькові гроші. Це ще більше дратувало Максима, і тепер за його «зілля» платив Олег.

– Знаєш, – якось заявив «друг», – набридло мені за тебе платити. Немає грошей – твої проблеми.

Олег більше не приходив, не відповідав на його дзвінки. Посидівши кілька днів без чергової дози, Максим зрозумів, що більше не витримає. І тут у нього майнула думка: адже не завжди можна платити тільки грошима. Вже за кілька хвилин він стояв перед дверима постачальника. Коли вони відчинилися, Макс побачив перед собою кремезного парубка у спортивному костюмі.

– Друже, я чув у тебе немає грошей, а без грошей немає і товару.

Наш герой мовчки протягнув мобільний телефон, який батьки подарували йому на день народження. Одразу ж з’явився товар, і хлопці, потиснувши один одному руки, розійшлися. Слідом за мобільником пішли і наручний годинник, комп’ютерні диски, мамині прикраси, навіть кілька сорочок. Коли мати зрозуміла, що коїться у її квартирі, почала замикати кімнати на ключ, ввечері Максима не випускали з дому. Але люблячі батьки не вірили, що їх синочок став наркоманом, сподівалися, що усе мине саме по собі. Без наркотиків у Макса почалася «ломка», і він потай вислизнув з дому. Грошей не було, закласти нічого, але він все ж пішов за черговою порцією.

– Невже ніяк не можна домовитись? Я потім поверну! – благав Максим.

– Я давно не вірю тим «потім». Але домовитись можна. Допоможеш мені по дому.

Це був шанс для Макса. Він охоче прибирав кімнату свого постачальника. Хлопці знаходили спільну мову, але згодом хазяїн почав примушувати Макса робити геть усе: від походу по крамницях до готування зілля, постійно гримав на хлопця, іноді бив, приказуючи:

– Ти мій раб, а я твій господар. Схочу – будеш на колінах повзати.

Максима обурювало таке ставлення, але потяг до наркотиків був настільки сильним, що заради чергової дози він готовий був на все. Максим став тінню свого «друга».

Якось, обслуговуючи вечірку свого начальника, Макс не прийшов на ніч додому. Батьки з ніг збилися, шукаючи дитину. Однокласник Максима пригадав чутку, ніби Макс став черговим рабом наркоторговця з їх району. Усі побігли шукати там його. І знайшли... Напівживого, прив’язаного до батареї і побитого. Хазяїна забрали у відділок, а Максима – до лікарні. За кілька місяців хлопець одужав, а повернувшись додому, дізнався, що його колишній друг Олег помер від передозування.

– Я радий, що мене врятували вчасно, і вдячний батькам за підтримку.

Батьки всміхаються синові, але що насправді відчувають вони, переживши такі жахливі моменти?

Діти! Не вірте нікому, хто говоритиме вам, що від одного разу залежність не виникає. Життя дорожче за кілька хвилин ейфорії, після якої залишаються лише пусті думки і розбиті сподівання.

Саша ПАНКЕВИЧ

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 26 липня 2006 p.

МАКСИМ СТАВ РАБОМ НАРКОТОРГОВЦЯ. За чергову дозу він міг для свого господаря зробити усе...