"МіГ" :: 20-РІЧНА ОЛЯ НЕ ВМІЄ НІ ЧИТАТИ, НІ ПИСАТИ...

Оля невпевнено, тремтячою рукою каліграфічно вимальовує літери на папері. Після кожної написаної радіє, як дитина. Її великі карі очі випромінюють дитячу допитливість та безпосередність. Коли щось розповідає, ніяково опускає їх додолу і посміхається.

Вона боязко тримається за руку бабусі, знаючи, що це єдиний острівець, де можна сховатися від людської жорстокості, байдужості і глузувань.

Дівчина вміє писати цифри і деякі літери, дуже любить ставити власний підпис. Найбільше пишається тим, що у паспорті. Читає лише окремі слова, переважно ті, графіку яких вдалося запам'ятати. Ось це й усе, чого навчила її бабуся за 20 років. З нею Оля живе змалечку. За словами Євгенії Денисівни, батько дівчини дуже жорстока людина. Коли напивався, бив дружину і доньку. Одного разу мало не повішав обох. Дружина, донька Євгенії Денисівни, мама Олі, від того стала інвалідом. Неспроможна доглядати за дитиною, вона принесла дівчинку своїй матері. З того часу бабуся й стала для Олі найдорожчою людиною у світі. За словами Євгенії Денисівни, її донька живе з ними, але ні лікарі, ні працівники Червоного Хреста ніколи не бачили Олину маму.

Звичайно, усі ті жахи не могли не позначитися на психіці дитини. Боячись, аби сусідські дітлахи не ображали її онуку, Євгенія Денисівна ніколи не відпускала Олю гуляти. Коли дівчинці виповнилося 7 років, бабуся відвела її до школи. Але вже після кількох місяців навчання учителі помітили, що Ольга не така, як інші діти. Вона була дуже сором'язливою, неуважною на уроках, майже не спілкувалася з однокласниками, говорила короткими беззмістовними фразами. Євгенію Денисівну одразу викликали до школи і повідомили, що її онука відстає у розвитку від своїх однолітків, тому повинна навчатися у спеціалізованій школі.

Бабуся забрала дівчинку зі школи, але у спеціалізований навчальний заклад не віддала. Тоді настали важкі часи: Євгенія Денисівна думала, як заробити на шматок хліба для себе і для онуки, і зовсім не мала часу ходити по лікарях. Отак і росла Оля майже у цілковитій ізольованості від людей.

Працівників у білих халатах бабуся й близько не підпускає до онуки. Колись через недбалість лікарів втратила зір, а згодом померла її 13-річна донька Надія. Біль від втрати навіки залишився у серці нещасної матері. Вона боїться, щоб трагедія не повторилася з її онучкою, тому ні про яке лікування не може й бути мови. Дільничний лікар не раз умовляла жінку, щоб вона повела Ольгу на медичний огляд, бо це необхідно для оформлення документів на встановлення групи інвалідності, та вона і слухати не хоче. Отож живуть вони на 300 гривень бабусиної пенсії.

- Сало та м'ясо — розкіш, яку ми можемо дозволити собі раз на місяць у день отримання пенсії, — говорить Євгенія Денисівна, — а так варимо пісні супи, борщі, кашу на молоці, бо тримаємо козу. Ось так і виживаємо. Якби не добрі люди, то б давно уже пропали.

Євгенії Денисівні 67 років. 25 років вона пропрацювала на Вінницькій кондитерській фабриці, пережила інсульт. Зрозуміло, якщо з нею щось станеться, Оля залишиться одна у цьому світі без жодних засобів існування і змоги себе захистити.

- Про Олю ми дізналися два роки тому, — розповідає голова Староміської районної організації Товариства Червоного Хреста Надія Косаківська. — Справа в тому, що наша організація протягом кількох років надає матеріальну допомогу Євгенії Денисівні, але вона жодним словом не обмовилася, що у неї є онука. І лише випадково від дільничного лікаря Олі ми дізналися про її існування. Це було якраз напередодні 3 грудня — Дня людей з обмеженими можливостями, тому вирішили запросити дівчину на свято. З того часу ми й узяли її під свою опіку, допомагаємо і грішми, і продуктами. Та, незважаючи на це, дівчинка повинна отримувати допомогу від держави — це передбачено чинним законодавством. Ми вирішили допомогти їй оформити усі необхідні папери. Наші працівники зверталися до лікарів психіатричної лікарні ім. Ющенка з проханням врахувати особливості даної ситуації і зробити виняток, але, на жаль, нам відмовили, мотивуючи це тим, що правила для усіх однакові. Тому, щоб отримати групу, Олі потрібно пройти хоча б медичний огляд, не кажучи уже про лікування. Проте Євгенія Денисівна на це не погоджується. Як бачите, усе не так просто. Ми й надалі будемо докладати усіх зусиль, щоб довести цю справу до завершення.

Хочеться вірити, що й державні мужі не будуть осторонь цієї проблеми і не дадуть Олі залишитися наодинці зі своєю бідою.

Любов ШЕВЧУК

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 23 серпня 2006 p.

20-РІЧНА ОЛЯ НЕ ВМІЄ НІ ЧИТАТИ, НІ ПИСАТИ...