"МіГ" :: "СОРОМНО БУЛО РОЗДАВАТИ ГАЗЕТУ З ПОМИЛКАМИ"

«Скандал! Вкрали газету! У ректораті педагогічного університету конфіскували весь тираж студентського випуску із статтею про ректора…» — такі шокуючі заяви з'явилися у газеті «РІА» (№46 від 15 листопада 2006 року). Зокрема, у ній йшлося про те, що «у стінах педуніверситету було вилучено тираж чергового випуску майбутніх журналістів «Бон Жур».

«…Цей додаток нашої щоденки реалізовано «RIA» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні як проект «Свідомий вибір професії журналіста та здобуття професійних навичок». Незабаром він мав стати повноцінною газетою, засновниками якої були б самі студенти. Слід відверто визнати, що наша допомога чомусь не була прийнята в університеті «на ура»... — пише автор публікації і один із реалізаторів проекту Юрій Пархомчук («RIA-партнер»). І далі продовжує (цитуємо дослівно): — Перепасовувалась угода — з ректорату в Інститут філології й журналістики та назад, були певні проблеми з організацією зустрічей. Втім, спілкуватись та провести практичні заняття зі студентами встигли ряд редакторів «RIA», головний редактор польської «Газети Ольштинської» Ігор та спеціалісти програми IREX U-Media…

Натяки окремих товаришів, що їм хотілося б вичитувати студентські матеріали перед друком, тобто фактично піддавати цензурі, видалися для першого випуску випадковими. Аж доки загадково не зник весь тираж наступного.

Довго з'ясовувати, хто нацупив студентам на рота пов'язки з написом «Мовчати» — ганебне для будь-якого журналіста тавро — не довелось. Команду директору Інституту «негайно все припинити-заборонити» віддав особисто ректор Олександр Шестопалюк. А вилучений тираж знайшовся у кабінеті референта ректора Віталія Гандзюка…»

Випадок й справді безпрецедентний. Але він має своє продовження. Бо після публікації у редакцію звернулися обурені студенти (серед них були і випускники «Школи молодого журналіста», проект якої також реалізовувався при підтримці Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні). Вони стали на захист свого навчального закладу та заявили, що у них немає цензури. Попросили оприлюднити свою точку зору. Зрозуміло, що студенти можуть мати свою суб'єктивну точку зору, більше того, на них могли і натиснути, примусити до таких дій… Тому ми вирішили завітати до вузу та ознайомити вас із публікацією, яка наробила стільки галасу.

Тримаємо у руках той самий номер «БонЖуру» зі статтею про ректора, яка наробив стільки галасу. «Чому Шестопалюк їздить на «Волзі»?» — питають у заголовку. Далі цитуємо дослівно текст (у центрі публікації красиве і велике фото ректора).

«Чому Шестопалюк їздить на «Волзі»?

ВСЕ, ПРО ЩО ВИ ХОТІЛИ ЗНАТИ, АЛЕ СОРОМИЛИСЬ ЗАПИТАТИ У РЕКТОРА

За великим рахунком, особливих привілеїв у ректора Вінницького державного педагогічного університету ім. Коцюбинського немає. Можна, звісно, натякнути на закордонні поїздки, гарний кабінет чи службове авто. Проте усе це створено щоденною працею та реалізацією новаторських ідей.

По-перше, не було б ніяких відряджень, якщо б Олександр Шестопалюк не розпочав роботу щодо входження університету до Болонського процесу. По-друге, як людина, яка поважає себе, ректор прагнув працювати в гарних умовах, і намагався, щоб у таких умовах працювали викладачі і студентство. Тому одразу після свого обрання розпочав ремонт кабінетів, аудиторій, перебудову навчальних корпусів та благоустрій території, щоб наблизити університет до європейського рівня. Щодо службового автомобіля, то Олександр Шестопалюк не соромиться їздити на звичайній вітчизняній «Волзі».

- У нас був дозвіл на придбання новенької «Шкоди», але вона коштувала утричі дорожче, аніж «Волга», — зауважив Олександр Шестопалюк. — А чому ректор не може їздити на простішому автомобілі?

СУЧАСНИЙ РЕКТОР МАЄ БУТИ МЕНЕДЖЕРОМ

- Сьогодні, коли університети шукають своє місце на ринку освітянських послуг, ректор має бути перш за все менеджером, — вважає Олександр Шестопалюк. — Це має бути керівник, що займається виключно організаторськими питаннями. Пошуком фінансування, нових проектів для того, щоб університет міг нормально існувати. Врешті-решт, це досвід європейських університетів.

- За кордоном ректора дуже рідко можна побачити в університеті, — розповідає Олександр Васильович. — У Європі ректор вирішує лише принципові питання, дбає про імідж закладу. А все інше — турбота проректорів та посадовців, що безпосередньо опікаються навчальним процесом і студентством...

У нас же з радянських часів залишилось уявлення, що за все повинна відповідати одна людина. Відповідальність просто намагались перекласти з одного на іншого. Навіть якщо потече каналізація, біжать до ректора і питають, що робити. Це уявлення треба змінити, необхідно роботу закладу побудувати так, щоб кожна структура сумлінно виконувала свої функції.

РЕКТОР — ЦЕ ЛИШЕ ТИМЧАСОВА ПОСАДА

Тому що виборна. Керівника ВНЗу обирають, як президента: на п'ять років, і переобраним можна бути лише на другий строк. Тому Олександр Шестопалюк, який свого часу був начальником обласного управління освіти, а потім і заступником губернатора, стверджує, що завжди був і запишається в першу чергу педагогом.

- Ректорство — це посада, яка закінчиться через п'ять років. А далі в мене два шляхи. Якщо буде все гаразд, можна залишитись ректором ще на п'ять років. А якщо не пройду конкурс, то в мене залишається педагогічна діяльність, — дивиться реально на життя Олександр Шестопалюк.

Нагадаємо, що зараз наш ректор читає курс педагогіки вищої школи для магістрів та є завідувачем кафедри інформаційних технологій та інноваційних методик навчання».

Якщо чесно, то його зміст скоріше схожий на хвалебну оду. І навіть те, що ректор, маючи дозвіл на придбання «Шкоди», купив собі машину в три рази дешевшу, робить йому лише комплімент. Невже через цю статтю вилучили тираж у 999 примірників? Чи справді в педуніверситеті «душать» свободу слова? Про це ми вирішили запитати самих студентів та викладачів навчального закладу.

- Ще навесні представники газети «РІА» домовлялися з нами про співпрацю, бо вони виграли грант, — розповідає Варвара Яківна Теклюк, директор інституту філології та журналістики, доцент. — Те, що вони пропонували, ніби було позитивно, це ж співпраця з нашими студентами. У вересні вже принесли проект угоди, де був перелік тем — актуальні, свіжі, сміливі. Мені здалося, що студентам мало бути цікаво випускати свою газету. А в угоду я навіть не вчиталася, бо одразу побачила, що там багато помилок — орфографічних, пунктуаційних, стилістичних. Ми її трошки відредагували і домовилися, що підпишемо вже виправлену. Та, не підписавши з нами угоди, вони почали читати у нас лекції. Спочатку аудиторія була повна, потім студентів ставало все менше і менше... А коли раптом вийшла перша газета, я побачила, що вона просто жахлива — там було стільки помилок! Вражала низькопробність текстів. Я запам'ятала рядки «Молитви студента ВДПУ»: «Асистента, Господи, подаруй сліпого, щоб не бачив «шпори»… Це говорить про все. Мене це здивувало і обурило, навіть образило, бо подивилася, що в редакційній колегії перше прізвище стоїть моє. А я не брала жодної участі у підготовці газети. Ніхто не радився, нічого не показував. Тиждень ми обурювалися, і виходить черговий номер — такий самий низькопробний. І я знову в редакційній колегії. Газета не була відшліфована ні в якому плані. Тому Віталій Гандзюк, референт ректора, вирішив її притримати, щоб з’ясувати, в чому справа. Ми намагалися зв'язатися і з головним редактором «РІА» Пархомчуком, і з Човганом, щоб якось виправити ситуацію. А на другий день вони самі виявили ініціативу і прибігли сюди, до ректора. Одним словом, почали з'ясування стосунків... Угоду вже принесли після цього конфлікту. Ми помітили, що кілька пунктів дописали, які вигідні їм. Ми її не підписали, бо всі члени кафедри журналістики висловилися проти такої співпраці.

- Якщо це газета інституту філології та журналістики Вінницького державного педагогічного університету, могли б показати, про що студенти пишуть, — говорить Віталій Гандзюк, референт ректора. — В основному пише перший курс, у них немає жодного досвіду, і треба ж їх підправити — і грамотність («недодають» у заголовку написано разом...), і стилістику, тим більше, якщо прізвище директора інституту та моє записали в редакційну колегію без нашого відома. Але в «РІА» чомусь вважають, що у нас не коректура, а цензура. В результаті газета вийшла не вичитана, люди сміються з того всього, тому вирішили її не роздавати студентам. У першому номері ми знайшли більше сотні помилок. Я вважаю, що така газета має право на існування, тільки не в такому вигляді, як вона була. Оскільки, перш за все, мають бути культура, грамотність та етика. Перш ніж написати статтю, потрібно подумати, чи ти нікого нею не образиш. Справжня журналістика не повинна починатися з непрофесійності та низькопробності. Це педагогічний навчальний заклад, і ми повинні виховати справжнього спеціаліста.

- З нашої групи в газету писало лише троє, і у нас у всіх був «скандальний випуск «БонЖуру», — розповідає Світлана Колендо, староста групи 2-Ж. — Те, що «РІА» називає цензурою, це елементарна вичитка... Майже уся наша група підтримує навчальний заклад.

А студенти першого курсу інституту філології та журналістики ВДПУ, які брали активну участь у підготовці газети, вважають, що вони опинилися між двох вогнів.

- Ми за таку газету, але щоб це було зроблено цивілізовано і щоб більше не було таких скандалів, щоб це не впливало на нас, бо виходить, що самі студенти залишилися винними, — говорить Марина Маланчук, член редакційної колегії.

- Ми хочемо вчитися і були дуже задоволені, що у нас була хоч якась газета. Нам обіцяли, що над нашими статтями попрацюють коректори, але цього не було. Тому, звичайно, там є помилки, і нам самим соромно за них, — додають одногрупники, які відмовилися назвати своє ім'я. — Ми ж не проти, щоб наші статті вичитували наші викладачі, то була б не цензура, а просто коректура. Ми не очікували, що все так обернеться, і не хотіли, щоб все сталося саме так…

- Якщо вже вийшла газета з помилками, то, може, потрібно було їх виправити та віддати нам, нам би було соромно... Або ж у наступному номері можна було б надрукувати рецензію викладачів чи ректора. Це ж нормально, коли ведеться відкрита дискусія на сторінках газети.

Було б цікаво отримати коментар і Олександра Човгана та Юрія Пархомчука — людей, безпосередньо причетних до проекту. Однак на численні наші дзвінки у редакції відповідали, що вони на семінарі у Іспанії. Отож, будемо готові вислухати і їхню точку зору.

Вислухала Анна МАЙ

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 29 листопада 2006 p.

"СОРОМНО БУЛО РОЗДАВАТИ ГАЗЕТУ З ПОМИЛКАМИ", - відповідають на звинувачення у цензурі і вилученні тиражу студентської газети у вінницькому педуніверситеті