ПРИБЛУДНИЙ КІТ СТАВ ОСТАННЬОЮ ВІДРАДОЮ. Самотня пенсіонерка не може пережити такої втрати
Ірина Матвіївна розкрила очі та глянула у темне вікно. Обережно потягнулася до будильника на столику поряд – була третя ночі. За вікном почулося голосне нявкання кота Васька. Ірина Матвіївна поспіхом одягнулася й вийшла на вулицю. Місто спало, тільки кілька вікон у багатоповерхівках світилося, комусь теж не спалося. Зголоднілий рудий кіт, який добряче нагулявся, одразу побіг до кухні й почав жадібно їсти рибу зі своєї тарілки.
Ірина Матвіївна присіла на стільці, спостерігаючи, як наїдається її улюбленець. Вона зрозуміла, що більше сьогодні не засне, тому підпалила сірником газову плиту та поставила чайник.
Кіт Василь, попоївши, почав по-своєму дякувати й лагідно терся біля ніг господині. Колись це маленьке й облізле кошеня теж уночі пошкрябало у двері. Де взялося воно на четвертому поверсі, як потрапило до дверей саме цієї жінки – можна було лише здогадуватися. Ірина Матвіївна тоді лежала хвора й знесилена – кілька тижнів тому помер її чоловік, з яким прожили усе життя душа в душу.
Спочатку вона не збагнула, що втратила, приїхали діти, родичі, почалися довгі, здавалося б, вічні підготування до похорону. Вона плакала, і всі плакали, але справжнє горе зрозуміла вже пізніше, коли усі роз’їхалися, поринули у нові турботи та клопоти.
А як потрібна їй була хоч одна жива душа, з якою хотілося поговорити чи просто помовчати. Вона страждала від порожнечі у душі, від самотності у рідній квартирі, де все пов’язано було з чоловіком. Ні, вона не плакала, сліз просто не вистачало. Вона навіть іноді забувалася та уявляла, як прийде додому, а там, у кріслі, сидить її чоловік, перечитує газету, коментує, чимось обурюється, з чогось сміється. Діти просили, аби вона їхала до них, але бути комусь тягарем не хотіла, занадто рідним став для неї цей маленький затишний Ладижин.
Поява уночі кота Васьки змінила її життя. Вона гралася з ним, як з дитям. Мила, лікувала. Носила до ветеринара, аби зробити усі щеплення. Ніколи раніше вона так не любила котів й частенько навіть ганяла їх з-під під’їзду. Але тепер все змінилося, цей мовчазний, розбалуваний кіт став частинкою її життя. Цікаво, що Васька наче розумів свою стареньку господиню й вередував, але інтуїтивно вловлював настрій господині, й тільки вона починала по-справжньому гніватися – ставав слухняним, заглядав в очі, наче промовляючи: «Ну, чого так сердитися, я жартував...». Ірина Матвіївна нікому не зізнавалася у тому, що між нею та цим звичайним котом такий сильний зв’язок, така прив’язаність. Вона раділа, що цей сусід по помешканню виявив таку сильну жадобу до життя і так непогано прилаштувався. А ще жінку заспокоювало, що кіт молодий і їй не доведеться переживати страшну втрату, вона вірила, що залишить цей світ раніше.
Коли Васька вперше не прийшов на вечерю, вона нервувалася, але потім він прибіг зголоднілий, худий, і вона з усмішкою кепкувала над його чоловічими походеньками. Потім «загули» Васьки її вже геть не хвилювали, придбала йому спеціальний ошийник і була впевнена, що доглянутий кіт нікому не здасться покинутим. Але кілька тижнів тому Васька не прийшов на вечерю, пропустив сніданок. Ірина Матвіївна двічі вимивала посуд і клала туди свіжу їжу, та до тарілки ніхто не підійшов. Шукала кота ввечері біля підвалів, навіть заглянула у відкритий каналізаційний люк. Кота ніде не було. Вона чекала і щоночі дослухалася, як він покличе її відкрити двері, та марно. Ще мала надію і вірила – він неодмінно повернеться, прийде.
Вранці, коли чимчикувала до сміттєзбиральної машини, наступила на шматок дроту. Пригледілася – і ледве не зомліла: то був розламаний ошийник її Васьки. Спочатку намагалася дати якесь пояснення цьому, але серце билося у тривозі. В обід її забрали до лікарні, де вона пролежала кілька тижнів. Ірина Матвіївна тепер вдома, але з квартири вийти не може. Вона якось миттєво постаріла, втратила цікавість та довго сиділа біля вікна. Чергової втрати просто не могла перенести, і її життя поступово згасало. Знайомі та рідні пояснювали такий стан Ірини Матвіївни самотністю, старістю, хворобами. Вона мовчки приймала ліки, не опиралася. А вночі плакала та кликала свого рудого і розбалуваного кота Ваську...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
