Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця) :: "ПО АРИКУ, ПОВНОМУ ВОДИ, Я ПОВЗЛА З НЕМОВЛЯМ НА РУКАХ ДО АЕРОДРОМУ..."

«Ваша газета проводила конкурс на краще освiдчення в коханнi. Слово «любов» зазвичай пов’язують iз словом «молодiсть». Я вже не така молода, як бiльшiсть тих, хто писав вам. Але, можливо, моя нелегка iсторiя теж буде комусь цiкавою.

З Iгорем ми випадково познайомились на жовтневiй демонстрацiї. Я була студенткою у Харковi, а вiн – курсантом вiйськового училища. Спочатку – короткi зустрiчi, погляди, повнi теплоти, потiм пiснi пiд гiтару, побачення... Ми одружились, разом закiнчили навчання, i Iгор отримав призначення в Таджикистан. У нас народився син, у вiйськовiй частинi при казармi нам видiлили кiмнату.

Але ось почались першi натяки на вiйну, далi все бiльше, бiльше... Iгор демобiлiзувався, поїхав влаштовуватись, шукати якоїсь роботи. Справжня вiйна застала мене одну в чужому мiстi. Не хочу згадувати про той жах, але один спогад вiчно буде зi мною. Арик, повний каламутної води, я заплющую очi i повзу по ньому до аеродрому з немовлям на руках...

I ось нарештi Росiя, Волга, Тольяттi. До нашого з сином приїзду Iгор вже влаштувався на хiмзавод, найняв квартиру.

Пiсля роботи вiн вiдразу бiг додому. А в той фатальний вечiр його все не було i не було. Я нервувала, серце стискалось, вiщувало бiду. Вночi менi повiдомили, що вибухнув цех, в якому працював мiй чоловiк. Всi згорiли заживо. Я плакала i не могла повiрити, що Iгор загинув, все твердила собi:

«Вiн живий, вiн живий!»

I вiн дiйсно вцiлiв – дивом! Однак життя для мого чоловiка наче спинилось. Вiн страждав, згадував трагедiю, оплакував загиблих. Став мовчазний, замкнувся в собi. А якось у нього вирвались жахливi слова: «Смерть не захотiла прийняти мене тодi, але вона на менi поставила мiтку...».

Вiн продовжував працювати на хiмкомбiнатi, i скоро я стала помiчати неприродну блiдiсть його обличчя i всього тiла. Вiдсутнiсть апетиту, постiйнi болi, температура, гулi по всьому тiлу... Дiагноз лiкарiв прозвучав як вирок – рак лiмфосистеми. Надiї немає, йому залишилось жити пiвроку.

Почалось iнтенсивне лiкування, опромiнення, хiмiотерапiя. Я прочитала багато книжок по онкологiї i сама готувала рiзнi трав’янi настої, вiдвари. Перед сном описувала чоловiковi плани нашого прекрасного майбутнього життя, радилась з ним, розказувала про сина. Словом, всiма силами вiдганяла думки про загибель. Я була для нього лiкарем, санiтаркою, психологом i просто другом. Що ми пережили! Хто виходжував смертельно хворого, той мене зрозумiє.

I нарештi мiй Iгор змiцнiв настiльки, що змiг витримати переїзд у Вiнницьку область. Ми стали на облiк в обласний онкодиспансер, Iгор проходив там курс за курсом.

Так пройшло вiсiм рокiв – на думку лiкарiв, надзвичайно багато. Я вдячна його батькам i своїм татовi з мамою, всiм нашим родичам, якi допомагали нам. Не можу сказати, що хвороба мого любого чоловiка, мого зайчика, вже переможена, але вона вiдступила. А я вiрю i люблю».

Вислухала Iрина ЗОНОВА

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

Середа, 26 квітня 2006 p.

"ПО АРИКУ, ПОВНОМУ ВОДИ, Я ПОВЗЛА З НЕМОВЛЯМ НА РУКАХ ДО АЕРОДРОМУ..."