"ЧОЛОВІК НАС ПОКИНУВ, ПІШОВ ТУДИ, ДЕ НЕМАЄ ПРОБЛЕМ, а я несу свій хрест одна"
«Я зростала у селі Теплицького р-ну в багатодітній сім`ї. Батько випивав, мама одна виживала з чотирма дітьми. Закінчили усі школу і пішли своєю дорогою. Мені випало бути у Вінниці. Працювала на швейній фабриці, де працюю й по теперішній час.
Познайомилась із хлопцем, якого покохала, і думала, що проживу життя «як у Бога за пазухою». Вийшла заміж, все було добре. Але ця щаслива мить життя закінчилась, коли чоловік став випивати. Любить почаркувати з друзями, посидіти в компанії. І його друзі мене принижували, обзивали різними поганими словами. Мій чоловік сміявся замість того, щоб заступитися за дружину свою.
Народилась донька, чоловік від радості став випивати кожного дня на роботі, казав, що любить доньку, святкує її день народження.
Отримали однокімнатну квартиру. Здавалось, все добре – робота, сім’я, доньці 7 місяців. Я люблю готувати, пекти. З донькою чекали з роботи чоловіка, щоб повечеряти, піти погуляти. Але так не було. Тільки чула – вибач, із друзями посиділи, випили. Робота прибуткова, можна жити, все мати, але горілка змінила життя.
Коли я завагітніла вдруге, чоловік почав піднімати на мене руку, бив ногами по животу, грошей не давав, Я була в декретній відпустці, не мала за що купити їсти дитині, одягнути, до грошей не мала права.
Приходив додому п’яний, знущався, показував гроші, що в нього є, але перед цим ставив умови: якщо ти мене роздягнеш, помиєш ноги, то я тобі буду платити.
І я це все терпіла кожного дня. Народила другу дитину, це був син. Дитина була нормальна, але молока в мене не було. Доводилось годувати дитину добавками, і я залишала двох малих дітей віком 2,5 року і 2 тижні та бігала до магазину, тому що чоловік затримувався на роботі допізна, а вранці не будила, бо хотів спати.
І так продовжувалось 5 років. Отримали 2-кімнатну квартиру. Чоловікові пропонували 3-кімнатну квартиру від міськвиконкому, бо в нього шкідлива робота і він стояв на пільговій черзі, але він відмовився, сказав, що йому 2-кімнатної вистачить, бо не взмозі її оплатити (на горілку ж треба гроші!).
І так настала чорна смуга, яка не розвидняється.
Я одна з двома дітьми викручувалась, як могла. На роботі шию і додому беру роботу, щоб на прожиття заробити. Діти хворіють, за все треба платити, а зарплата невелика. І так я терпіла 9 років, ну, більше не могла ховатися, по вулиці ходити, викликати дільничного. Чоловік до дітей чіплявся, щоб говорили, що мати алкоголічка, а тато хороший, але діти не робили того, що він вимагав, і тоді він їх бив, лякав, карав на п’яну голову. Донька і син плакали, боялися, кричали. Постійно випивки, друзі, обзивав мене всілякими словами, руками розмахував, пообіцяв, що викине з балкона або вб’є, а сюди приведе другу жінку.
Скільки я не просила, не благала, вмовляла – покайся, перестань пити, пожалій дітей і мене, не йди нікуди, бо мені важко буде з двома дітьми! Хіба має совість така людина, котра покидає двох дітей, яким потрібні лікування і підтримка? Якби влада прийняла такий закон проти чоловіків, щоб не покидали дітей, наробили – нехай годують, то було б менше цих дітей-сиріток і безпритульних. Діти ні в чому не винні, а мамі доводиться журитися, лікувати, вчити, виводити в люди.
Але все марно, не хотів і чути, що я говорила. Діти плакали, трусилися, лягали спати без вечері або по дворі ходили, поки не прийде дільничний і заспокоїть. А дільничний міліціонер сказав йому – не вмієш жити, то не знущайся над жінкою і дітьми, а йди звідси і дай їм спокійно жити!
І до нього це не доходило, він продовжував пити – і заявив мені й дітям, що сім’ю покине, а горілку не покине. Скільки довелось мені настраждатись, пережити. Донька перехворіла туберкульозом, закритою формою. Треба було лікування і хороше харчування, а я не могла дати, бо не мала де взяти, а чоловікові не треба. Чоловік навіть не знав, що з дитиною, де вона, чи в лікарні, чи вдома, що їй треба, через горілку нічого не видно.
П’ять років пройшло, як я розлучилась, мені зараз дуже важко з матеріального боку, діти ростуть, все треба купити і прогодувати. Діти дуже хворіють, я втомилась, і немає сил далі викручуватись. Прошу допомоги і підтримки від людей.
Чоловік уже 5 років проживає з іншою жінкою, там двоє дітей дорослих, одружених.
Виходить, що втік від проблем своїх, пішов туди, де їх нема. Обоє п’ють, попід ручки ходять на роботу і з роботи, так легше живеться. А мені довелось цей хрест нести, одна з двома дітьми. То донька хворіла 6 років туберкульозом, п’ятий рік уже хворіє син з діагнозом «порушення мозкового кровообігу, гіпертензивний синдром, вегетосудинна дистонія з мігреноподібними нападами. Кіста епіфізу головного мозку».
Лікувались у 4 відділенні лікарні ім. Ющенка 2-3 рази на рік, і не було результату. Напади дуже часті, і доводиться викликати «швидку допомогу». Коли ми зробили МРТ, там був цілий букет хвороб, нам дали направлення у Київ в інститут нейрохірургії. Треба було їхати, а коштів не було. Стала звертатись до сусідів, по родичах. Назбирала, треба віддати, а де взяти? Дитині зараз 13 років, прийняла дуже багато хімії, і призначили лікування ще до 4 місяців, а через півроку знову треба їхати до Києва. Де мені брати такі кошти?.. Або дитина пропаде, або в борги заходь. Прошу, допоможіть, люди, вийти з такої ситуації! Коли дитина зателефонувала до батька, то почула відповідь: «Відстань, не дзвони, я вас не хочу чути і знати, в мене є діти, а ви нічого не отримаєте, я вам даю аліменти!».
Чоловік має хорошу роботу і працює в недержавній фірмі, роботу пише на другу людину, щоб ніхто не здогадався, а зарплату отримує по двох відомостях, а аліменти нараховує по одній відомості. При такій зарплаті, яку отримує батько, діти не повинні бути обділені, а вони жадібні на все, нема достатку. Я не можу нічого довести, хіба піти в податкову, «накрити» фірму. Але чоловік сказав, щоб нікуди не йшла, нікому не казала, бо не отримаю нічого. І тому я отримую малі аліменти. І мені прикро за чоловіка, що він зараз не розуміє, що йому ще доведеться до дітей йти, і в мене душа болить, що діти не можуть назвати батька батьком, бо він не заслуговує на це. Щоб чужих годувати, а за своїх забути і не поставити на ноги?! Замість того, щоб допомогти вивести в люди, він відвертає голову, як побачить, то тікає, щоб не дати дитині гроші або цукерку, спитати, як у неї здоров’я.
Хочу попросити читачів, людей, може, хтось відгукнеться і допоможе моїй дитині, яка так хоче жити?
Телефон у редакції. Хто може допомогти в лікуванні дитини, звертайтесь у редакцію».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
