СІЛЬСЬКІ ХАТИ "ПІД ПРИЦІЛОМ" ШАХРАЇВ. Житло можна втратити, навiть нiчого не пiдписуючи
Нинi нерухомiсть користується попитом. I не тiльки в мiстi, але й в селi. «Догляну самотню людину за успадкування житла» – подiбнi оголошення досить часто друкуються в газетах. Але скiльки людських доль зруйновано через квартири, будинки i навiть простi сiльськi хатини...
Немолодий чоловік жив один. А хазяйство рук потребувало! I почав винахiдливий пенсiонер запрошувати «доглядальниць». З весни вони засаджували город, влiтку обробляли, а восени, коли весь урожай був зiбраний, дiд їх виганяв.
Але якось вiн втратив пильнiсть i пiдписав черговим «доглядальникам» – молодiй сiмейнiй парi – заповiт на хату. I мiсяця не пройшло, як пiшов дiд чомусь опiвночi до криницi, послизнувся на льодку i... впав у воду вниз головою. Нещасний випадок – що тут поробиш? Справу закрили за вiдсутнiстю доказiв, новоявленi спадкоємцi хату продали i переїхали в інше село – доглядати самотню бабусю. Звичайно, за успадкування житла...
Ще одна iсторiя, яку розповiли колишнi сусiди старенької жiнки. Її чоловiк помер, дiтей не було, знайшовся тiльки двоюрiдний племiнник. Вiн продав тітчину двокiмнатну квартиру, а бабцю переселив у «комуналку» – i забув про неї.
Важко було бабусi поряд з сусiдом-п’яничкою. Той її бив, речi i грошi в неї забирав, закривав пiд носом дверi, влаштовував оргiї. А вона – все прощала. Бо нiчого не пам’ятала через важку форму склерозу. Забувала одягтись тепло, коли виходила на вулицю, забувала забрати пенсiю, не знала власної адреси i рада була, коли сусiди приводили її додому. Нiчого, племiнник згадав про двоюрiдну тiтку – але тiльки тодi, коли i «комуналку» знадобилось продати, а стареньку перевезти у вiддалене село. Так вона i зникла. Назавжди...
Сьогоднi йде справжнє полювання. Здобич – бажаний дах над головою. А мисливцi... Тут таке розмаїття, що годi й описати: брати і сестри судяться за квартири померлих батькiв, молодi чоловiки i жiнки одружуються з людьми, якi їм в дiдусi i бабусi годяться. А скiльки обдурено старих, хворих, самотнiх... Витiк iнформацiї зачасту йде через працiвникiв ЖЕКiв – як це було в справi банди «чорних маклерiв» i пенсiонерки Александрової, про яку писала наша газета.
Важко уявити, наскiльки незахищена лiтня людина! Житло можна втратити, навiть не пiдписуючи жодного документа. Панi Ванда мала нещастя жити з сином-алкоголiком i його спiвмешканкою. Син познайомився з пiдприємливою жiночкою, яка порадила йому трикімнатну квартиру продати, купити меншу, i мати грошi «на життя».
Всi розумiли, що мати не погодиться на цей продаж. Тодi жiнка-«помiчниця» сфальсифiкувала довiренiсть на своє iм’я буцімто від панi Ванди. Знайомий нотарiус засвiдчив довiренiсть, а замiсть начебто хворої матерi пiдписався син.
А далi почалась трагедiя. Алкоголiк переїхав iз спiвмешканкою в «комуналку», де невдовзi помер, була пiдозра, що вiд отруєння клофелiном. Але п’яниця є п’яниця, довести це було важко. Панi Ванду вiдвезли в закинутий барак – двадцять рокiв тому їх будували для переселенцiв з Чорнобиля. Там її з великими труднощами знайшла донька, адже навiть мiлiцiонери не хотiли сказати, де перебуває старенька, бо були в змові із злочинцями. Хепi-енду не вийшло – квартиру повернути не вдалось.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
