Надарував їй святкового одягу та мештів, вечорами сидів у неї, а вдень працював в Академії. В цей час до неї ходив репетитор – красень-студент з університету. Коли Тарас приходив, він закінчував уроки і йшов геть.
Та от 2 вересня рада Академії художеств вирішила надати Шевченку звання академіка по гравіруванню. В цей вечір Шевченко не зайшов до Гликери. Замість нього в неї залишився репетитор. Та потім все було, як і раніше. Швченко приходив – і репетитор закінчував заняття. Якщо Шевченко попереджав Гликеру, що йде на вечірку і вже не повернеться, у неї був репетитор. Та от 9 вересня Шевченко пішов обмивати поему »Катерина», надруковану в перекладі в журналі «Русское слово». Хоч він і не сказав Гликері, що не повернеться, але вона вирішила, що вечірка буде до ранку, і залишила в себе коханця. Тут Тарас їх і застукав. Від злості він потрощив все, що було на столі, а бідний студент голяка втік додому...
Від нервової напруги в нього схопило серце і майже весь вересень, аж до 6 жовтня, прохворів. 6 жовтня до нього завітав громадівець Федір Черненко. Він побачив на мольберті портрет Ликери, який Тарас перед тим оглядав. Тобто він все ще кохав Ликеру. Він вже готовий був її простити. Він же взяв Ликеру не дівчиною. Та й чого було чекати від панської покоївки. До того ж, він вважав цей випадок Божою карою за той далекий вечір 1840-го, коли він відбив Марію-Амалію Європеус у Сошенка. Тож Тарас вже згоден був помиритись. Він шле їй записки з проханням зустрітись. Та тут вже Гликеру гедзь вкусив. Вона відповідає на його записку своєю, написаною навмисно безграмотною мовою: «Послушай Тара твоеими записками издесь неихто не нужаеца...» та добавила ще кілька слів про його потенцію. Слузі Тараса Федору, який прийшов із запискою, сказала, що згодилась на шлюб з Шевченком тільки через гроші...
Ось тут вже Тарасова любов вивітрилась, як дим. Він написав листа Надії Забілі з вибаченням за те, що не повірив її розповідям про Ликеру, і попрохав її спалити перед очима Ликери всі речі, які він їй подарував і купив у придане. Надія Михайлівна відповіла, що майже всі речі, за словами Ликери, та повернула Тарасу. Тут вже Тарас пише колишньому пану Ликери Миколі Макарову 9 листопада: «Друже мій єдиний! Коли бить, то треба бить так, щоб боліло. А то не поможеш, а тільки нашкодиш. (Чернеча аксіома, та вона і тепер нам до ладу). Ликера збрехала перед вами, передо мною і перед К.І За це вона повинна хоч украсти, а послать (от имени неизвестного) в Чернигов на цель известную. Кроме вещей, которые я вас просив спалить при її очах, треба, щоб вона заплатила за квартиру 14 руб., за ключ, ею потерянный, 1 руб. Ще раз прошу вас, яко искреннейшего моего друга, зробыть, як умієте, і швидче. Амінь».
Залишилась Ликера біля розбитого корита. Була вона вільною, а дітись нікуди. Тарасова квартира для неї була закрита. Забіла теж вигнала її. Хотіла повернутись служницею до Карташевських, ті відмовили. Вона навіть про смерть Тараса, яка, власне, була пов’язана з її зрадою, дізналась випадково вже після його похорону.
Опанас Маркович, глибоко віруючий, зжалився над нею і влаштував на службу до французького модного магазину. Як записав її спогади Кость Широцький, вона там «зачісувала куафюри паннам і паням та краяла сорочки різним там офіцерам-гузаринам, що охочі були й залицяти до неї. Раз одному офіцерові Ликера дала поличника. За те хазяїн зробив їй увагу, але Ликера так обурилася, що хотіла від нього втікати. Француз насилу умовив її залишитися, бо вона була добра майстерка. В тому магазині Ликера зійшлася з будучим своїм чоловіком фризієром Яковлевим, на якого проміняла врешті Тараса Шевченка»...
Вони обидва були добрими майстрами. Тож через два роки, коли назбирали коштів, одружились і відкрили у Царському Селі власну перукарню. Спочатку було в їхній сім’ї щастя і заможність. Гликера навіть учениць держала. Щоб похизуватись перед Карташевськими і Забілою, вона найняла фотографа, який її сфотографував біля сходинок на веранду її власної оселі. (Це фото вона подарувала Миколі Вороному у 1911-му). Народила чоловікові аж 6 дітей. Та після 50 він став випивати. Дочки, без батькового нагляду, пустились берега. Сини зажили власним життям і залишили домівку. Гликера все намагалась стати панею, принаймні, виглядати як пані. Купила навіть фортепіано. Та чоловік порубав те фортепіано на дрова і ще й, п’яний, став палити. Спалахнув будинок. Хоч пожежу й погасили, але більша частина добра згоріла. Більше всього Гликера жалкувала за своїм портретом, намальованим колись Шевченком. У 1904-му чоловік помер. Діти давно покинули незатишне батьківське гніздо. Залишилась сама. Підробляла шитвом, так-сяк трималась. Та ночами став снитись Тарас. Він пробачив їй зраду і кликав до себе. І от весною 1904-го вона поїхала вперше до Тараса в Канів. Думала, на кілька днів, а залишилась до глупої осені. З того часу до Тараса вона їздила кожен рік. 13 травня 1905-го, в день її народин, покликав її до себе наглядач Кобзаревої могили Іван Ядловський і попросив розписатись у грубезній книзі відвідувачів. От її запис: «13 мая 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь».
Каялась вона решту свого життя. Спочатку приїжджала до Тараса щорічно, а після 1911-го розпродала рештки майна в Царському Селі і переїхала до Тараса. Та коштів купити хату не вистачило. Наймала кутки в різних селах біля домовини Кобзаря. У 1914-му воєнна інфляція зжерла всі її заощадження. Перебралась у Канівську богадільню і чекала там смерті і зустрічі з Тарасом. І він прийшов, не дочекавшись три тижні до свого дня народження і смерті. Прийшов 4 (17) лютого 1917 року. І забрав її до себе...
Все, що в неї залишалось, віддала місцевій жінці, щоб та поховала її на Чернечій горі. Та не виконала обіцянки. Поховали Ликеру на богадільницькому кладовищі у Сельце. Тільки через більше ніж півстоліття знайшла її забуту могилку Зінаїда Тарахан-Береза і добилась, щоб поставили на могилі надгробок. От тільки не видно звідти Тараса...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
