МАТИ 13 ДІТЕЙ СЬОГОДНІ ГОТОВА ЙТИ В БУДИНОК ПРЕСТАРІЛИХ. А 26 років тому вона всиновила 10 дітей
Галина Ковальчук — мати 13 дітей (3 своїх та 10 прийомних), 11-разова бабуся - протягує повістки.
Перша від «Вінницягаз»: «Ваш борг — 1701 гривня 15 копійок». Винесено попередження. Ще одне від ЖЕКу: «Ви заборгували за квартплату та комунальні послуги станом на 01.06.2006 — 14 тис. 772 грн. 58 копійок. Просимо негайно сплатити».
А ще є квитанція про борг за електроенергію — 6 тисяч 500 гривень. Та й що говорити, рішенням, винесеним від імені судді Сауляка, багатодітній родині Галини Ковальчук вже відключали воду. Іменем цього судді квартиру, яку свого часу Юрій Іванов виділив матері під розширення, віддано колишньому чоловікові.
Сьогодні 57-річна жінка, яка 13 разів виконала материнський обов'язок, інвалід 1 групи (складна аварія у 1990 році, перенесено 13 операцій) каже, що руки опустилися. Іншого виходу, як віддати неповнолітніх прийомних дітей у інтернат, а самій піти в будинок престарілих — немає. Бо грошей, аби погасити борги, немає. Сукупний дохід сім'ї ледве сягає 1500 гривень. Цих грошей ледве вистачає на харчі та одяг.
Чесно кажучи, виникає доволі прагматичне питання. Якщо не можеш утримувати дітей, то навіщо їх всиновлювати? Саме із такою думкою я йшла до Галини Василівни. Але виявилося не все так просто.
Галина Василівна народила трьох дітей. Тепер вони вже дорослі. Старшій, Тетяні, вже 40 років, працює на базарі. Аллі — 39. Вона виховує четверо дітей. І по праву вважає, що здобула професію «мама», оскільки має досвід виховання ще 10 прийомних братиків та сестричок. А зараз саме на неї покладені обов'язки догляду за внуками.
- Мені лише 39 років. Ви не уявляєте, як я люблю дітей. Якщо держава каже, що нас у майбутньому чекає демографічна криза і це загрожує вимиранням нації — я готова народити ще дитину. Я хочу цього, але не ризикну. Бо вже зіткнулася з тим, як наші чиновники ставляться до багатодітних сімей. Ми, мами, які мають більше трьох дітей, нікому не потрібні. Лише на рівні президентської дружини роблять «піар» про те, як почесно мати багато дітей в родині. А насправді ця честь закінчується у першому чиновницькому кабінеті, куди приходиш за тим, що тобі гарантують держава і законодавство.
Наймолодшому синові Галини Олексію 30 років. Саме 25 років тому Олексій став, так би мовити, винуватцем тієї історії, завдяки якій у родині Ковальчуків з'явилося ще 10 прийомних дітей.
Галина Василівна пригадує:
- Альоша в дитинстві перехворів скарлатиною, і це дало ускладнення на серце. Тому довелося влітку взяти путівку в дитячий ревмосанаторій, де син підліковувався. Я приїздила до нього через день. Одна дівчинка ніколи від мене не відходила. А одного дня це маля підійшло, запитало, а чи можна мене називати мамою. Через тиждень підійшла і каже: «Дай чесне слово, що станеш моєю мамою». Пообіцяла... Почала цікавитися у вихователів про цю дівчинку. Виявилося, що її мати померла і батько виховує четверо дітей. Танюша була наймолодшою.
Познайомившись із батьком Тані, поговоривши із їхніми родичами, Галина Василівна вирішила забрати дівчинку до себе. А разом із нею ще… троє дітей та чоловіка «на довісок». Сьогодні Тетяні вже 30 років. Її старшій сестрі - 32, має внучку Олю 13-ти років. Двоє старших синів - Олег та Сергій. Першому — 38 років, має вже двох своїх синів. У 39-річного Сергія теж вдало склалося життя, його сину — 9 років.
Діти вже дорослі, а років 7-8 тому Галина розлучилася із другим чоловіком, батьком Тані, Наташі, Олега та Сергія. Розлучилася із скандалом. Бо між ними стала 3-кімнатна квартира, яку було виділено Галині як багатодітній матері для розширення, але за умови,… що вона ще всиновить дітей. Рішенням судді чоловіку дісталася житлова площа.
Наступною дитиною, яка з'явилася у родині Ковальчуків, була Настя.
- Я тоді ходила вагітною двома близнюками, — пригадує багатодітна мати. — На сьомому місяці стався викидень. Лікарі хвилювалися за моє здоров'я більш психічне, аніж фізичне. І тоді мені порадили імітувати вагітність і всиновити дитину. Я почала ходити по всіх пологових будинках. Зверталася до юристів. Тоді юрист Галина Миколаївна, яка працювала у лікарні, порадила мені піти у відділення недоношених.
Там Галина Василівна знайшла свою Настусю. Тоді медсестри розповідали, що із району приїхала жінка переривати вагітність на пізньому строці. Все нібито пройшло нормально, ембріон викинули. А коли санітарка прибирала залу, то почула якесь шарудіння. Виявилося, що отой «черв'ячок», який важив менше 700 грамів, — живий. Дитинку, ще не було навіть видно, чи хлопчик, чи дівчинка, відправили у відділення недоношених. За життя маленької билися всі лікарі.
- У відділенні недоношених я пролежала, як на збереженні, три місяці. Лікарі казали, якби не я — донька б не вижила. Зараз Насті 20 років.
Зараз дівчина навчається в універститеті. Вийшла заміж, має вже власну доньку. А два роки тому сталося найцікавіше — вона познайомилася із мамою і з двома старшими братами та сестрою.
- Коли Настя вирішила вийти заміж, то я вирішила запросити її маму на весілля, — розповідає Галина. — Цю жінку я ніколи не бачила, знала те, що розповідали санітарки — ім'я та приблизно село, звідки родом. Зідзвонилася із сільською радою, з'ясувалося, що дійсно вона там живе. Вирішила їхати... Розповіла вона, що має трьох дітей, вже всі дорослі, добре влаштовані, навіть науковий ступінь мають. Правда, із чоловіком не пощастило, бо п'є, б'є і ревнує, як в молодості, так і до сьогодні. А зараз виховує внуків. Я так потихеньку-маленьку їй дитячі Настюшині фото підсовую. Вона на них дивиться, потім на мене — і в сльози. Я розповіла, що і як відбулося. Вона ж розказала, що дитина була не від чоловіка і вона змушена була її позбавитися. Ніхто про це не знає. Та й сама вона лише через 18 років дізналася, що дитина жива. Я залишила адресу і запитала, чи може Настя познайомитися з братами та сестрою. Та відповіла, що немає нічого проти і розповість все сама.
Та не з'являлися ні брати, ні сестра. Тоді Галина Василівна вирішила сама розшукати їх. Знала прізвище і в якому інституті викладає старший брат. Зателефонувала. Попросила зустрічі, пояснюючи, що має деяку інформацію стосовно його родини.
- Прийшов. Сіли, почали говорити. Я здалеку наближаюсь до суті.… А потім знову-таки фото передаю. Бачу, обличчя його змінилося. Бо як дві краплі вони схожі один на одного. Я одразу пояснюю, що їхня мати не винна — «просто так склалося». Тільки після цього я познайомила його із Настею.
Потім відбулася зустріч із сестрою. Саме вона стала хрещеною мамою Настиної доньки.Ще з одним братом дівчина досі не бачилася, бо він бізнесмен, живе на Заході України. На жаль, ми не називаємо імен та прізвищ, бо Настина біологічна мати досі не бачила свою доньку і неетично буде спричиняти її родині неприємності.
- Коли Насті виповнилося рочки чотири, а решта моїх дітей були вже дорослі, дуже захотілося взяти ще одну дитину. Сили та можливості відчувала за собою, а найголовніше — підтримку родини. Пішла знову ж таки до юристів і по пологових будинках. Дітей не було. І тут мені порадили звернутися до районної лікарні.
Виявилося, що у 1990 році одна жінка, яка вже стояла у «чорному списку» лікарів-акушерів, народила хлопчика. Написала відмову, а потім вночі його винесла. Тоді прогнозували, що вона дитинку просто хоче продати.
Галина Василівна не заспокоїлася:
- Я цілими днями їздила як примара по Вінниці. Заходила у всі будинки та квартири, де бачила пелюшки.
Через тиждень її пошуки завершилися. Коля знайшовся на Кореї. Галина Василівна під виглядом медичної сестри зайшла до молодої матері. Те, що побачила, вразило. Дитя голосно кричало на диванчику, а поряд стояла пляшка з водою. Жінка сказала, що годувати нічим, чоловік не дає грошей, от і обманює вона немовля. Дійшли згоди, що та порадиться із чоловіком, а потім разом підуть у лікарню.
Так і сталося. У лікарні Валерій Щербань так «відчитав» цю маму, що та аж втекла. А Колю через опікунську раду передали Галині. Тоді про цей випадок писала преса.
Коля став шостою дитиною у багатодітній сім'ї.
- Вже минуло років п'ять, як у нашій квартирі пролунав телефонний дзвінок. Телефонували із сільської ради села, де жила біологічна мати Колі. І запитують, чи буду я брати дітей. Приїжджаю, виявляється, що у цієї жінки з'явилося ще двоє дітей — Ярослава (4 рочки) та Юля (рік і 2 місяці). Живуть всі вони, наче бомжі. Їхня мати займається сама собою. Подивилася я на це і перед тим, як прийняти рішення, зателефонувала старшому сину Олексію. Він тоді в армії служив. Мовляв, дітей вже не двоє, а четверо. Олексій і відповідає: «Там де двоє, там і четверо виростимо».
Коли Галина Ковальчук всиновлювала дітей, імена їм змінили. Наташа тепер за документами Аня (зараз 16 років — навчається на швачку. До речі, у колишній сім'ї дівчинку зробили інвалідом), Роман — Іван (19 років — теж вчиться шити), Ярослава — Катя (15 років — школярка), Юля — Галя (11 років — школярка).
Про старшого, Івана, сьогодні Галина Василівна розповідає неохоче. Каже, що, напевно, гени сказали своє. Почав парубкувати і рік тому пішов з родини. Сьогодні він, спробувавши всі принади дорослого життя, намагається повернутися. Мати суворо до цього ставиться, бо в квартирі — п'ять маленьких внуків (від 7 місяців і до 5 років). Мовляв, хтозна де ходив і чи немає якоїсь інфекції, яка становить загрозу для життя малечі. Тим більше, що Івану вдалося вибити місце у кімнаті гуртожитку.
Словом, коли збирається вся родина разом, то це чоловік сорок — діти, внуки, зяті, свекрухи. На жаль, загального сімейного фото немає — всі ніяк не можуть поміститися в кадрі.
До речі, така сім'я, яку виховала Галина Ковальчук — єдина в Україні. Коли йшла мова про створення будинку сімейного типу — їй не дозволили. Мовляв, ви стали інвалідом першої групи, такий статус вам не дадуть.
І зараз як обухом по голові — рахунки та виселення. Байдуже, що за всіма цими комунальними послугами стоїть доля 10 дітей.
- Що сьогодні? Є єдиний шанс звернутися до новообраного міського голови як батька двох дітей. Невже міська влада не може взяти шефство над однією вінницькою родиною? Невже не можна якимось чином вирішити ці комунальні питання? Ми не просимо їсти, ми не просимо грошей на одяг, не просимо на навчання. Я горджусь своїми дітьми, тим, що виростила справжніх громадян для цієї держави. Я виконала свій материнський обов'язок за 13 матерів. Сьогодні опинилася у такій ситуації, коли нас просто можуть позбавити елементарних умов проживання. Не хотілося б принижуватися перед владою. Але сподіваюсь, що мене почують. Іншого виходу немає. У мене заберуть квартиру за борги, неповнолітні діти підуть у інтернат, а я - в будинок престарілих...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
