ЖІНКА ЛАДНА ПРОБАЧИТИ УСІ ПРИНИЖЕННЯ, АБИ ЗБЕРЕГТИ ШЛЮБ
Історія цієї родини нетипова тільки тому, що, на відміну від більшості героїнь, Ольга мріє про одне – зберегти шлюб. Вона не тікає від проблем, а понад усе прагне зберегти сім’ю.
А починалося все просто. Вона, вже розлучена та з дівчинкою на руках, повернулася у рідне село – поближче до батьків. Він, маючи двох дітей від двох різних дружин, щастя у шлюбі не знайшов. Вони зустрілися на рівних. Попереду були непрості роки налагодження побуту. Ольга розуміла, що чоловіку на його посаді потрібна була освіта. Тому, коли Олександр вступив до вузу, йому вчитися допомагала уся родина. Ростили свиней, справно сплачували за офіційне та неофіційне навчання. Підростала у шлюбі ще одна дівчинка. А старша донька Ольги прикипіла до Олександра усім серцем.
Саме у ньому вона побачила справжнього, сильного та мужнього батька. Скрута у родині була – важка робота правоохоронця приносила невеликі доходи, втім, тоді родина була об’єднана бажанням прорватися із бідноти, розірвати коло безгрошів’я. І доля усміхнулася Олександру – його таки переводять на нормальну посаду, у нього з’являється службовий автомобіль. А родина починає все рідше бачити батька.
– Стосунки із свекрухою у нас не склалися, – розповідає Ольга. – Втім, я цьому великого значення не надавала. Багато родин мають подібні проблеми. Тим більше, можна й зрозуміти матір. Вона любить сина та мріє, аби він виховував своїх дітей, а не чужих. Із сестрою чоловіка, навпаки, спочатку все було по-товариськи. Вона навіть мешкала у нас, коли розлучалася із чоловіком.
Перші проблеми почалися, коли чоловік рідко почав приїздити додому. Багато часу проводив у кафе сестри. Зароблені гроші осідали за межами родинного бюджету. Почалися сварки, сльози. На додачу до всього чоловіку частенько надзвонювали якісь дівчата. Іноді у слухавці чувся вимогливий голос покинути Олександра...
Доведена до відчаю, Ольга після чергової розмови по телефону із свекрухою ледве не покінчила життя самогубством. Врятувала сусідка-подруга, котра застала знервовану Ольгу напівживу, зі жменею таблеток.
Тоді замість підтримки та затишку вона почула погрозу, що у неї заберуть дітей, зроблять її божевільною...
Вихід, який радили друзі та знайомі, був один – влаштуватися на роботу. Так і зробила, дарма, що є диплом – пішла санітаркою до районної лікарні. У цей час чоловік то жив у родині, то зникав, аби повернутися, і це повторювалося, і повторювалося.
Ольга прощала і жалкувала, коли дізнавалась, що він знаходить притулок у робочому кабінеті, сама просила повернутися. Але з часом сварки ставали агресивнішими і доходило до рукоприкладства.
Аби зупинити це, Ольга кинулася до начальства з проханням зупинити чоловіка, якось вплинути на нього. Але там у особисте життя вирішили не втручатися. Хоча певну роботу неофіційно було проведено.
І тут у родині нове випробування – оперують молодшу донечку. Олександр одразу й не повірив Ользі, і приїхав у лікарню, коли дитину вже оперували. Натягнуті стосунки потроху зникли, на день народження старшої дівчинки Олександр повертається у родину, як батько заходить у хату, сидить за столом. Аж раптом зривається та йде геть.
На ранок до Ольги доходить страшна звістка – ваш чоловік убив людину...
Доки тривало слідство, доки він був відсторонений від виконання професійних обов’язків, Ольга не знаходила собі місця. Намагалася підтримати, натомість наштовхувалася на стіну агресії.
Якось Олександр повернувся та запросив дружину на квартиру, яку найняв у райцентрі, вона погодилася. Але тільки переступила поріг, побачила жіночі тапочки й розлютилася.
– Сварка закінчилася побоями та викликом міліції, мовляв, я п’яна, – продовжує Ольга. – Кілька днів не могла підняти голови, мене годували з ложечки. Попереду на мене чекала ще одне випробування – операція в обласному онкоцентрі, при медогляді у мене знайшли приховану форму раку...
І саме напередодні тієї операції Олександр подає на розлучення, але я відмовляюсь розривати шлюб. По-перше, це навряд щось змінить у наших стосунках, по-друге, раптом зі мною щось станеться, відповідальність у батька буде куди більшою.
Операція у Вінницькому онкологічному відділенні виявилася важчою, ніж передбачалося. Кілька тижнів Ольга була на межі життя та смерті. Їй допомагали колеги, родичі, сусіди. Навіть дітям у школі кинули гасло зібрати для неї гроші. Процес видужування ускладнився раптом початою алергією на усі медпрепарати.
– Лікар-хірург носив мене на руках, знесилену та слабку. Я не з’їла й двох кілограмів їжі, – згадує Ольга. – Олександр знову не повірив, що я настільки хвора. Та коли наважився приїхати до лікарні, усе зрозумів. Сидів мовчки біля ліжка, їздив за цукерками, чомусь мені захотілося шоколадного...
На думку Ольги, у них якась безглузда ситуація, коли без дружини чоловік не може обійтися, але і з нею не живе по– людськи. Розлучення Ольга боїться і цього не приховує. Адже виховувати самій двох дітей важко. Тим більше, операція зробила із жінки інваліда...
Думки донечок розділилися – старша понад усе мріє про повернення Олександра, молодша говорить, що розгнівана за те, що так учинив з мамою. Ольга ж ладна забути усе та почати з чистого аркуша. Вона навіть просить, аби чоловіка знову позбавили посади.
– Хай важко буде, хай скрутно, зате це будемо долати разом.
Радити у такій ситуації дуже непросто. Небагато жінок здатні на такий крок мужності. Так, мужності, адже найпростіше у даному випадку, здається, розлучитися і все забути як страшний сон. Більшість би саме так і вчинила. Втім, Ольга налаштована боротися, бо занадто багато вона всього пережила, аби тепер все забути.
А що б порадили їй ви? Жінка з нетерпінням чекає на мудрі слова читачів.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
