"ЦЕ Я УБИВ СВОЮ ДРУЖИНУ І НЕНАРОДЖЕНУ ДИТИНУ". Через 7 місяців після аборту жінка померла
Скоро мине рік, як Дмитро похоронив свою дружину Альону. Він досі не простив себе. І досі живе ще тим життям, коли вони були щасливі 2 роки тому.
...Вони разом вчились у технікумі. І Альона тоді писала за Діму усі курсові та реферати, бо він вже працював. Все заробляв гроші: спочатку на весілля, потім на квартиру. Коли вже в’їхали у хорошу однокімнатну, у Діми з’явилась наступна ідея – у них має бути тільки найкраща техніка. А Альона, якій минуло вже 23, казала, що пора подумати про дитину. Діма переконував: ну, куди дитину в однокімнатну квартиру... Ось заробимо грошей, купимо більшу. Альона показувала на їхніх знайомих, які жили і у «хрущовках» разом з батьками, і у гуртожитках з однією кухнею, але раділи дітям. «Ну, чому ми повинні рівнятися на гірших?» – резонно запитував Діма.
А потім Альона завагітніла. Ні, вона нічого спеціально не підлаштовувала. Та, видно, так хотіла дитину, що те маля з’явилось, незважаючи на усі запобіжні засоби.
– Блін! І куди нам зараз дитина? – відреагував Дмитро. Після цього було ще три тижні сліз, істерик з боку Альони і переконливих аргументів з боку Діми.
...Коли зранку він її віз на аборт, небо лило дощем. Альонка так і сказала: «Дивись, навіть природа плаче за нашою дитиною». Діма промовчав, тільки зціпив зуби.
Він чекав у коридорі. Він був єдиним чоловіком, який чекав свою дружину. Всі жінки прийшли самі. Вони й самі виходили. Альона відлежувалась до останнього. Діма все питав лікаря, як вона, той відповідав: «Нічого. Переживе. Дуже плакала. Ні, боляче їй не було. Просто чутлива дуже, накрутила себе перед абортом. І от проплакала під наркозом. Та ми тут і не таке бачимо. Буває, жінка під наркозом так чоловіка обзиває, що через нього сюди потрапила...»
Тільки під обід Альона мовчки вийшла з палати. Нічого не кажучи зляканому Дімі, сіла в машину і так само мовчки приїхала додому. Діма відчував свою провину і намагався якось розговорити Альону. Та лише відповідала: «Все нормально». Постелив їй ліжко, приніс сік, відкрив балкон, щоб свіже повітря заходило, все перепитував, як себе почуває. А Альоні щодня ставало все гірше і гірше. Хоча приймала антибіотики, які дають усім жінкам після такої операції, але тіло виламувало так, що здавалося – усі нутрощі випадуть.
Через чотири дні Діма на руках виніс Альону до машини «швидкої допомоги». Потім пішли жахливі місяці лікарень. Укладнення після аборту, тижні стаціонару, крапельниці і процедури. На деякий час робилося легше, і Альона навіть виходила на роботу.
...Пройшло 7 місяців після того злощасного дня. Життя у сім’ї не було ніякого. Про майбутню дитину ніхто вже не говорив. Жили тільки Альониними лікарнями.
– Альона померла, – каже Діма, – через 7 місяців, у той самий час, коли вона мала б народити нашу дитину. З того часу я щодня вимолюю в неї прощення. Я щодня розмовляю зі своїм ненародженим сином. Чомусь мені здається, що це був хлопчик. Я прошу у нього пробачення. І розказую, якою хорошою була його мама, як вона хотіла його народити. Це я у всьому винен. І часом здається, що немає мені прощення. І не маю я права більше на щастя, любов і дітей. Я готовий до кінця днів спокутувати свій гріх і смерть двох моїх найрідніших. Тільки б знати, що там їм краще, ніж було б тут, зі мною...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
