Хтось сказав, що живопис – це німа поезія. У випадку з 26-річним художником Iгорем Орлом з Писарівки Вінницького району точнішого визначення годі й шукати. Бо мистецтво для юнака і справді є його мовою, почуттями, зрештою, життям.
Iгор народився абсолютно здоровим дитям. Але у 6-місячному віці захворів на запалення легень. Лікуючи його, лікарі застосували антибіотики, котрі врятували йому життя, але… відібрали слух. Так мало бути. Проте, якщо Бог чогось позбавляє, то щедро обдаровує іншим. Ігоря природа нагородила хистом художника.
Спостерігаючи за впевненими рухами пензля на полотні, я дивувалася народженню нової картини. Ігор назвав її «Купальниця». Яка гармонія барв, довершеність образу! Нічого додати і нічого відсікти. А це, як стверджують фахівці, і є ознакою таланту.
– Ігор з раннього дитинства любив малювати, – розповіла його мама, Валентина Орел. – Міг годинами лежати на підлозі, підібравши під себе ногу, і щось там виводити. Відверто кажучи, я не дуже звертала на те увагу, бо діти усі малюють. Проте одного разу, Ігорю тоді було років п’ять, я звернула увагу на те, що малюнок дещо незвичний.
– То було міське перехрестя із світлофором, «зеброю», машинами, людьми, але намальоване ніби згори. Я ще здивувалася, як він усе так чітко міг уявляти. Час минав, і захоплення Ігоря прогресувало. У 5-му класі (Ігор навчався у Вінницькій спецшколі-інтернаті №28 для дітей з порушенням слуху) він, намалювавши пори року, переміг у конкурсі «Повір у себе». З того все й почалося.
Як тільки я дізнавалася, що у місті проводиться конкурс образотворчого мистецтва, тягла туди Ігоря. І його таки помітили. Тричі він навіть як переможець конкурсів їздив у дитячий табір «Молода гвардія». Малював він тоді переважно олівцями та аквареллю. А потім знайомі передали нам цілий чемодан тюбиків олійних фарб. Йому так сподобалося ними малювати, що він заявив, що буде художником.
Валентина Анатоліївна усіляко підтримувала потяг сина до прекрасного. Після 12 класу повезла його вступати до Києва у художній технікум. Роботи Ігоря оцінили високо, а проте у навчанні відмовили. Мовляв, не можемо заради вашого сина-інваліда наймати спецвикладача. Хлопець сприйняв відмову як вердикт.
– «Я нікому не потрібний! Нікому…», – повторював він мені, – розповідає Валентина. – Чесно кажучи, я навіть боялася залишати його наодинці. З депресії Ігоря вивели комп’ютерні курси при Вінницькому ПТУ №4, а потім Київські заочні художні курси «Оберіг», які він закінчив на «відмінно» і отримав спеціальність художника-оформлювача. До речі, разом із посвідченням йому прийшов диплом переможця Міжнародного конкурсу «Нове тисячоліття» (м. Торонто, Канада), де він здобув третє місце.
Новий етап на художній стезі юнака настав у 2002 році, коли він вступив у художній коледж Закарпатського інституту мистецтв ім. А. Ерделі на відділення художньої кераміки. Творче піднесення у 2004 році вилилося у персональну виставку у музеї Коцюбинського, на якій було представлено 40 його робіт. Заслужений діяч мистецтв України Федір Панчук тоді відзначив: «Малярське дарування і талант, помножений на працю, дали великі можливості молодому художнику синтезувати уяву і реальність у поетично-образному мисленні творів, поки що різних за своїм образним ладом, кольором та наближеністю до народних традицій, але які разом з тим відзначаються сміливістю індивідуальних пошуків і експериментів».
На сьогодні з-під пензля Ігоря Орла вийшло більше ста картин. Пейзажі, натюрморти, портрети, панорамні картини, абстрактні…. Багато з них він роздарував, деякі – у приватних колекціях, навіть у США. Однак не усі роботи подобаються юнакові. І це цілком зрозуміло, він – росте. Сьогодні він ще шукає себе, експериментує, комбінує різні техніки. Від Федора Панчука, скажімо, навчився витонченій техніці заливання; багато ідей черпає у художників, з яким разом виставляється на щорічних виставках «Артгалера» у експоцентрі Вінницької торгово-промислової палати. А ось абстрактні мотиви, як-от його картина «Зимовий сон», Ігорю… приснилися.
Першим критиком і поцінувачем його творів, звичайно, є мама. Вона дуже трепетно ставиться до творчості сина, завжди щось підказує, спрямовує на щось. Валентина каже, що саме у той період, коли ходила вагітна Ігорем, дуже любила малювати. І дуже жалкувала, що не стала художником-модельєром. Мабуть, на підсвідомому рівні передала свою нереалізовану мрію синові.
Схоже, мрія впала на благодатний грунт. Сьогодні юнак вправно володіє не лише пензлем, але й різцем. Йому під силу не лише керамічні панно, але й скульптура. Це відзначив і директор Ужгородського коледжу М.Ю. Кіяк: «... На високому мистецькому рівні володіє засобами пластики, що продемонстрував захист дипломної роботи, яка перевершила рівень молодшого спеціаліста».
Живописний талант Ігоря Орла надихнув у 2005 році художнього керівника Писарівського будинку культури організувати свято. А що в селі, до того ж на одній вулиці з Ігорем, живе ще один самобутній художник Олександр Кальченко, до речі, його старший товариш, то захід так і назвали «Вулиця двох художників».
…Сьогодні на руках у талановитого юнака диплом молодшого спеціаліста. От тільки простору для творчості той диплом дає небагато. Навчався б далі, брав би приватні уроки у Майстрів, але ж то великі кошти. Влаштуватися на роботу – теж проблема. Тож юнакові залишається тільки мріяти. Про високі злети (на те ж і прізвище має Орел), про подальше навчання, про мистецтво. А воно, як казав Мікеланджело, ревниве, вимагає повної віддачі.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
