Минуло сорок днів з часу загибелі Андрія Станіславського, директора вінницького заводу «Керамік». Але досі причини цієї загадкової смерті не відомі...
Найбільше, чого б не хотіла сьогодні родина покійного, — чути різноманітні плітки про побутові мотиви самогубства. Особливо болісно сприймаються натяки на сімейну зраду. Бо ця родина не переставала дивувати друзів та знайомих взаємною любов'ю і повагою.
Принаймні, у мене ніколи не виникало думки, що Олена та Андрій не щирі у своїх почуттях, хоча цю сім'ю я знаю давно.
Зійшлись вони по любові, — скажуть всі, хто їх знає. Народили чудових дітей - Костю та Кирила. Сім'я завжди була разом, ніколи не хизувалися своїм достатком. З дружиною Оленою Андрій прожив довге та щасливе подружнє життя. Через десять років після розпису обвінчалися, народили Кирила. Такі талановиті діти народжуються у коханні, — стверджують родичі та знайомі. Олена навіть покинула роботу та уникала подруг, щоб приділяти більше уваги сім'ї, бо чоловік багато працював без вихідних, знаючи, що дома в нього завжди надійний тил.
Старався для людей, робив все можливе для кращого життя та роботи. Був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС протягом двох років. Ці два роки дружина чекала його з армії. Ніколи не хворів, не намагався брати лікарняних.
Цього літа вперше за десять років Андрій Станіславський був у відпустці з сім'єю. Такого сімейного задоволення діти ще не знали. А Олена не переставала дякувати Богу за цей подарунок долі.
Взагалі, це була справжня сім'я, батька берегли, бо він забезпечував родину. На всі запрошення Андрій та Олена ходили разом. Звісно, у кожній сім'ї є свої нюанси, але в цій родині кожен знав своє місце. Хоча і народилися в один день, але в основному святкували день народження чоловіка. Принаймні, це був привід для прийому гостей. Дружина, знаючи сором'язливість Андрія, ніколи не обурювалась. Їй вистачало уваги чоловіка.
До квітня директор ділився усіма переживаннями по роботі з дружиною, а з квітня Андрій почав замикатися, відчувалося, що він постійно напружений, щось його мучило, аж зірвав здоров'я. Потрапивши до лікарні, він дуже нервував через роботу. Навіть там вночі, коли йшов дощ, підіймався з ліжка і переживав, що глина розмочиться і КРАЗи застрягнуть. Не привезуть сировину, і завод зупиниться. Хоча у той момент потрібно було думати про свій стан. У травні йому ставало гірше, але він нічого не пояснював. Олена помічала зміни у настрої чоловіка, але ніколи не втручалась, не хотіла ятрити душу.
Чому так трапилось, що Андрій кинувся під поїзд — не може зрозуміти ніхто.
Дружина досі чекає чоловіка, не хоче змінювати постіль, в якій ночував її коханий. Не хочеться вірити, що його немає. Він жив для того, щoб бути гідним чоловіком, батьком, керівником. «Весь час в сім’ї економили, — розповідає старший син Костянтин, — адже життя наше не було безтурботною «повною чашою». Лише тепер почали ставати на ноги. І коли нарешті з'явилась можливість пожити і для себе, батько пішов назавжди. А мама нас всіх любила, як частину себе».
Чи ображається Олена на Андрія через те, що зробив саме так? Ні, намагається зрозуміти і відганяє думки про його смерть.
У двадцять один рік Костя став годувальником сім'ї, підтримує родину, адже на ньому залишились мати, бабуся і молодший брат. Він же справжній син свого батька, вихований у любові та розумінні. Для нього його матір ідеал дружини. Тому навіть натяки на подружню зраду пригнічують не лише Костянтина, а й нас, друзів родини, всіх, хто знав, як Андрій кохав свою дружину, а вона щиро відповідала йому взаємністю.
Думаю, що кожна нормальна людина, переглядаючи ці фотографії із сімейного архіву Станіславських, мене зрозуміє. Це була щаслива своєю любов'ю родина. Кому ж заважало їхнє щастя?
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
