НАЩАДКИ ЗОЛОТОЇ ОРДИ І ДОСІ ЖИВУТЬ У ЮРТАХ, зате на монумент Чингісхану Уряд витратив 5 млн. $
До Монголії наш земляк Віктор Лозінський поїхав у відрядження: допомагати будувати у глибинці — місті Булган — молитовний будинок Церкви адвентистів сьомого дня.
- Взагалі-то монголи сповідують буддизм, — розповів Віктор Борисович. — Головний буддійський священик Далай-лама родом із Бурятії. Він для них — незаперечний авторитет.
Однак вірні буддизму монголи терпимо ставляться до інших віросповідань, а тому нормально сприймали нас, християн.
Попри значні інвестиції, які Монголія отримує із США, Японії та Європи, нащадки Чингісхана і Батия так і залишилися, як на мене, аратами (скотарями). Звичайно, у столиці Улан-Баторі інтенсивно ростуть красиві особняки «нових монголів», але у мене склалося враження, що наймиліша їм все ж таки їхня юрта за сотню кілометрів від сусіда. Так дивно: мають «Мерседеси», а живуть у юртах. У гості приїжджають обов'язково із своїм переносним житлом. Розкладають його, де сподобається: година — і все готово. Найнеобхідніші меблі, предмети першої необхідності — все з собою. У багатих монголів на юртах вивищуються супутникові антени. Електрику вони отримують від сонячних батарей. До речі, останнім часом на цих самих юртах монголи роблять бізнес. Адже до країни Чингісхана приїздить чимало туристів з усього світу, які не жалкують грошей, аби хоча б декілька днів пожити у монгольських юртах. Туристи з Японії за ніч такої екзотики у Булгані платили по 30 доларів.
Там дуже чисті повітря і вода. Не дивно, що монголи практично не знають, що таке стоматологія.
- I все ж, судячи з вашої розповіді, рівень життя монголів не такий вже й високий.
- Як стверджує статистика, третина з 2,8 мільйона мешканців країни живе нижче межі бідності. Особливо це відчувається у худонах (селах). На будівництві молитовного будинку я познайомився з 18-річним хлопчиною. То він розповів: щоб похоронити батька, йому з матір'ю довелося… продати юрту. Звісно, постала проблема, де жити. Він власноруч збив із якихось дощок халупу 3х4, покрив її толем — так і живуть. Та попри все, монголи великі оптимісти. Навіть найбідніші верстви постійно посміхаються і співають радісні пісні.
Багато у Монголії безробітних, проте, буду відвертим, тамтешнє населення не любить працювати. Напевне, тому, що у них у крові — кочівництво. На нашому об'єкті сторожами працювало подружжя — колишня артистка театру з чоловіком. Власного житла вони не мали, тож ми запропонували їм розібрати стару будівлю поряд із молитовним будинком. Звідтіля можна було б назбирати деревини на цілий будинок. Українці ніколи б не упустили б такої можливості, а вони ніяк не відреагували.
Зате святкувати — це монголи люблять. Головне національне свято — Цаганцар, свято Білого Місяця. За традицією, кожному, хто в цей день зайде до оселі, господар має щось подарувати. Популярністю користується і національне свято надан — троєборство чоловіків: перегони на конях, стрільба з лука та національна боротьба. Взагалі до коней у Монголії особливе ставлення. Купити коня можуть тільки дуже багаті. Про відданість традиціям свідчить і свято Чорного бунчука, яке відбувається з нагоди почестей до великого загальновійськового штандарту, запровадженого ще при Чингісхані, якому цього року виповнюється 800 років.
- Він і досі залишається кумиром для монголів?
- Для монголів він майже те, що для християн — Ісус Христос. Це при тому, що орди монголів убили в мусульманському та християнському світах десятки мільйонів людей, знищили квітучі міста та значну частину розвинених цивілізацій тодішнього світу.
Там панує суперкульт Чингісхана. В Улан-Баторі у спеціальній юрті розташований музей Чингісхана, де зберігається його трон. Його ім’я присвоїли міжнародному аеропорту Улан-Батора. А на центральному майдані столиці встановлено велетенський бронзовий монумент Чингісхана вартістю… п'ять мільйонів доларів. Гігантські зображення викладені з білого каміння на декількох горах, плакатами хана обвішані великі міста. Все це має за мету привабити закордонних туристів. Культ «Великого Могола» настільки сильний, що значна частина громадян називає свою країну Монголія Чингісхана, а себе не монголами, а «нацією Чингіса». У Монголії безліч вулиць, виробів, будинків та інших об'єктів носять ім'я Чингісхана. Його зображення міститься на головних номіналах монгольських грошових одиниць 500, 1000, 5000 та 10000 тугриків.
Втім, мене особисто вразило те, що одним із символів Чингісхана є… тризуб. Його можна побачити і у буддистських храмах, і на вулицях великих міст.
- А чим пригощають гостей монголи?
- Зазвичай, це рис, м'ясо, бози (щось на зразок наших пельменів). Особливу шану гостеві віддають тоді, коли пропонують найжирніший шматок м'яса. Вони взагалі дуже гостинні. Однак починається трапеза з особливого напою — підсоленого чаю, в який додають кобиляче молоко і шматок жиру.
Що найбільше мене «вбило», це те, як, вибачте, монголи справляють фізіологічні потреби. Якось я, стоячи на риштуваннях, помітив симпатичну молоду дівчину, яка проходила неподалік. Ще помахав їй рукою. Яким же було моє здивування, коли вона, відійшовши декілька метрів, абсолютно не соромлячись... присіла «по-маленькому». Виявляється, це у них не вважається чимось непристойним.
- А як вони одягаються?
- Досить-таки розкішно. Аж дивно: живуть у допотопних юртах, а гардероб мають багатий. Молодь віддає перевагу більш сучасному й практичному одягу: джинси, футболки, спортивний стиль. А ось у столиці досить часто можна зустріти жінок і чоловіків у національному одязі — дацані, широкому халаті з довгими рукавами. Якщо монгол багатий, то підперізується справжнім шкіряним ременем із срібною бляхою, а на дацані — срібні гудзики.
- У Монголії Ви були 4 місяці. Ностальгія не замучила?
- Монголи ставилися до нас з повагою. Вони по-доброму заздрять нам. Адже Україна для них — то високорозвинена держава. У їхніх магазинах я побачив багато українських товарів. А в одній юрті нас навіть (це ж треба!) пригощали цукерками… з Вінницької кондитерської фабрики. Однак тільки там я відчув, наскільки люблю Батьківщину. У нас, у порівнянні з ними, — рай.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
