Тiльки нещодавно 77-рiчний Iван Шпак розказав правду. Правду про те, як вiн три роки представлявся китайським добровольцем i служив із сином Сталiна – Василем Джугашвiлi.
– Я пiшов у армiю в 1951 роцi з села Зведенiвка Шаргородського району, – розповiдає Iван Федорович. – У Читi закiнчив сержантську школу. I тут нам говорять, що будемо служити за кордоном. Час був такий – питань не ставили, якщо це треба для Батькiвщини.… До того ж, усiх пiдряд не брали. Перед вiдправкою ми кiлька разiв на тиждень проходили допити у «особiстiв».
Переправили нас у Китай, там одягнули у китайську вiйськову форму, забрали усi документи i переправили у Корею.
З червня 1950 по липень 1953 року китайцi воювали з Америкою за Корею. Вона тодi роздiлилася. Пiвнiчна Корея стала на шлях комунiзму, а Пiвденна – капiталiзму.
Три роки ми жили у наметах. Вiрите, банi не бачили. А бомбили нас день i нiч. Кожен день для нас був як день народження, бо не знали, чи будемо живi.
Щоправда, годували нас чудово, але все було китайське. Навiть яблука вони замотували у спецiальний папiр.
Раз на мiсяць нам дозволяли писати листи додому. Але мої батьки не знали, що я на вiйнi у Кореї. Лише писав, що живий-здоровий, бо ж листи перевiрялись. Менi батьки потiм говорили, що думали, нiби я в тюрмi сиджу.
Навiть повернувшись додому, не мiг розповiдати, де був, ми навiть розписку давали, що будемо мовчати.
Мовчали ми не тiльки пiсля цiєї вiйни, але й на вiйнi. Нас там представляли як китайських добровольцiв, а тому забороняли розмовляти, щоб противник не вловив нашу мову. Хоча впевнений – американцi все знали.
Часто до нас приїздили корейськi i китайськi вiйськовi, так би мовити, для пiдняття духу. Але за три роки жодного разу не було когось з радянського командування.
До речi, там були нашi льотчики. I серед них син Сталiна – Василь Джугашвiлi. Нам це було такою дивиною.
Ще згадуються машини. Горьковський автозавод поставляв на цю вiйну ГАЗ-51 та ЗIС-150. Тi корейцi не дуже берегли авто: щось зламалося – вони й кидали машину, знали, що Радянський Союз ще дасть. А в цей час у наших колгоспах землi волами орали. Я коли повернувся i це побачив, так боляче стало вiд того, скiльки технiки залишилось ржавiти у Кореї, а нашi люди так каторжно працюють.
Кохання? Нi, про що ви питаєте! Про це було заборонено навiть думати. Так, там було багато будинків розпусти, повiй. Але ж на них страшно дивитися – дiвчатка 12-13-рiчнi. Соромно навiть. А якщо раптом хтось i потрапляв, то його одразу вiдправляли у СРСР пiд трибунал. Навiть командир наш вийшов у мiсто за цигарками i пiд трибунал потрапив.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
