ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ ЗАБРАВ МІЛЬЙОНИ ЛЮДЕЙ. На Вінниччині вимирали цілими сім'ями
«Я хотів би вас попросити більше написати про цю сумну подію. Ми – молоде покоління і хочемо знати більше про голодомор, скільки загинуло невинних людей».
Руслан Кренц
«Добрий день, шановна редакціє! Зараз багато йде розмов на болючу тему – голодомор на Україні. Мені багато розповідали про це моя мама, родичі, сусіди. Я з дитинства знала, що хліб – це святе. Якщо, не дай Боже, впав кусочок хліба, я піднімала його, дмухала і цілувала. Так вчили мене, так я навчила своїх дітей, так вчу своїх онуків.
Розповім про свою бабцю Ксенію Тимофіївну, якої вже немає майже 30 років, прожила вона майже 80 років.
Коли Сені (так звали її вдома) виповнилося 17 років, посватався до неї 34-річний парубок, начальник пошти одного з південних райцентрів. Любив він свою молоду дружину, догоджав у всьому, купував гарні речі, одяг, прикраси. Подарувала вона своєму чоловікові двох донечок. Жили щасливо, у хаті був достаток, любов, повага. Та й кар’єру Євген зробив дуже швидко, через кілька років вже був начальником міліції. Але страшні то були часи. Комусь не догодив принциповий та чесний міліціонер, комусь поперек горла кісткою став його нормальний спосіб життя – написали донос (вже після війни стало відомо, хто писав, цей чоловік «відправив» до Сибіру більше 10 людей). Забрали серед ночі Євгена з теплої хати, з подружнього ліжка, від дочок-квіточок. Моя, мама, молодша, Надія, все життя пам’ятала ту страшну ніч, як голосила Сеня, обіймаючи дочок. Важко довелося сім’ї без годувальника, але Сеня любила, чекала, була вірною все життя, хоча багато сватались до неї, навіть до старенької ще просились женихи, але вона так і померла, не звідавши іншого кохання, бо любила і чекала все життя Євгена. Не дочекалась...
Найважче було, коли на Україні почався голод. Люди вимирали сім’ями, їли дітей, тварин. Сеня міняла на хліб одяг, прикраси, які їй колись так щедро дарував любий чоловік. Було дуже сутужно, але не померли і не пухли з голоду ні вона, ні діти. Більше того, вона врятувала від голодної смерті сусідів – багатодітну сім’ю.
Я ще з дитинства думала, що сусідські тітки Гафія, Марина, баба Мотрона, дядько Філя, тітка Федосія – це наші родичі. У бабці Сені був великий город, садок. Коли треба було садити чи копати картоплю, крім рідних дочок, приходили ще сусіди – з лопатами, сапами, дружно так, чоловік 10, з дітьми, онуками. Швидко справлялись з роботою, накривали стіл у садку, майже все приносили сусіди. До ночі потім співали українських пісень, згадували минуле.
Часто сусіди бабцю провідували, допомагали в усьому, дарували подарунки на день народження, 8 Березня. А коли померла, так гірко плакали, особливо старші. Вже після похорон я запитала маму, якими саме родичами доводяться нам сусіди. Відповідь мене шокувала – вони нам не родичі... Але з вдячності за спасіння від голоду всієї сім’ї (жоден не помер) вони все життя піклувались про бабцю, шанували її, до такої ж поваги були навчені і їхні діти й онуки. Не знаю, чи онуки знали цю історію, чи це для них залишилось таємницею, чи були здивовані, як і я. Коли б не приїхала на могилу бабці, вона завжди доглянута, обсаджена квітами. Спасибі вам, люди добрі, що пам’ятаєте мою бабцю. Спасибі бабці, що залишила добру пам’ять про себе. Я знаю, що таких людей багато було. І ми про них пам’ятаємо з великою вдячністю. Пам’ятаймо і про тих безневинних ертв комуністичного голодомору, страшного геноциду українського народу. Пам’ять їм буде вічна».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
