"МіГ" :: РОДИНА ШЕВЧЕНКІВ У ВІННИЦІ ЗАСНОВУЄ КЛУБ СВІДОМИХ УКРАЇНЦІВ

Не так давно в Україні був створений клуб Шевченків, який поєднує людей з цим суто українським прізвищем. Адже, як стверджують астрологи, воно має неабияку карму — носії прізвища приречені на успіх. Саме це і доводить вінницька родина Шевченків.

Ігор та Світлана — успішні бізнесмени та активні, національно свідомі громадяни. Їх діти, 8-річна Юля та 16-річний Денис — «круглі» відмінники. Вони виховуються у національному дусі, вболівають та переживають за свою країну. Тому саме у цієї родини і виникла ідея не тільки вступити до клубу Шевченків, а й заснувати свій власний на Вінниччині, який би поєднував усіх національно свідомих громадян.

Але справжній український дух і добробут не завжди панували у цій родині…

- Поштовхом для нас став Майдан, — розповідає Світлана Миколаївна. – До цього ми відчували проблеми, які були, але кожен «варився» у своєму котлі. А коли ми там побували на революції всі, окрім Юлі, і той дух, підтримка, і те, що ми проявили свою громадянську позицію, нам допомогло, душевний зв'язок, підтримка і переживання стали поштовхом. Ми відчули, що необхідно вступати у якусь політичну силу, тому стали членами БЮТу і почали свою громадську позицію відстоювати і тут. Часто ходимо на мітинги, з людьми працюємо, виборча кампанія була на наших плечах.

- А ви когось із знайомих надихнули своєю активною позицією?

- Так, за моєї участі 15 чоловік з роботи було прийнято до БЮТу. Ми на роботі дуже часто говоримо про різні проблеми, і люди нас підтримують. Ми завжди кажемо — хто бажає, хто хоче проявити громадянську позицію — будь ласка. Навіть через ЗМІ якщо можу свою позицію до людей донести, то я пишу.

- А національний дух був завжди присутній у вашій сім'ї?

- Ні, приблизно три роки пройшло, коли дійсно відчули, що ми українці. Адже ми – випускники одеського вузу. А там на той час були інші цінності. Нашу гідність зачепило те, що вплив Росії на нас був надто великий. Нам не дають можливості самостійно будувати державу. Я і чоловік, коли бачимо і відчуваємо таке, аж кулаки стискаємо. Нас це дуже обурює, адже ми українці.

- Ми зробили висновок для себе, що влада на вищих ешелонах має бути генетично українською, — продовжує Ігор Миколайович. — Бо якщо ти українець — то ти відчуваєш наші проблеми, ми повинні піклуватися про наші надбання. Якщо політики у нас вважатимуть, що є нація та традиції і не показуватимуть по телебаченню на різдвяні свята «голубиє огоньки» з російською попсою, все буде добре.

- Носити прізвище Шевченко — велика відповідальність. Воно вам допомагало?

- Я з самого дитинства відчував вплив цього прізвища, – каже Ігор Миколайович. – Мені і вірші легко давалися. Ми вважаємо, що ми є Шевченки, по духу вірні своїм українським традиціям і хочемо організувати всіх Шевченків Вінниці і національно свідомих людей, з ними вести розмови на актуальні теми. І якийсь слід та й залишимо. Після Майдану ми навіть перейшли на українську мову. А я закінчував російську школу, російський інститут, був у Радянській Армії… Важко було, але все одно потрібно.

- А наші діти розмовляють чисто українською мовою, — говорить пані Світлана. — Зараз стоїть питання про введення російської як другої державної. То потрібно бити на сполох, щоб цього не було. Ми вважаємо, що навчальні заклади мають бути тільки україномовні. Бо немає мови — немає нації. Мій син настільки духовно прив'язаний до цього всього, що каже: «Мамо, я ніколи не думав, що настільки люблю Україну», і зараз його перевчати на російській мові?.. Ми не повинні мовчати про це. Піднімати людей, говорити про це — є проблема, проти цього потрібно боротися.

- Навіть в Одесі у нас багато знайомих російськомовні. А діти у школах та садочках говорять українською і приносять цю мову додому.

- Ви успішна родина. Поділіться вашим секретом?

- Ми починали дуже важко, — згадує Світлана Миколаївна. — Приїхали сюди за направленням після закінчення Одеського медичного університету, наша спеціальність – стоматологія. У нас не було нічого… поселились у гуртожитку. І були 90-ті роки — важкі, часи перемін. Але наш головний секрет — це праця. Ніколи не можна опускати руки, і я це й синові своєму кажу. Були такі важкі моменти, що здавалося — все, нічого не виходить. Але вставали о 5-й ранку, їхали, куди треба, працювали. Разом із працею — все вийде. А якщо не прикладати своїх рук — нічого не буде.

Не буде так, як у російській казці — лежав 30 років на печі, а потім щуку чарівну спіймав. Українці повинні працювати, і тоді ми все будемо мати. Ми взагалі нація трударів. Дуже хотілося б, щоб наші люди не інші країни розбудовували, а нашу. Тому я думаю, що буде і клуб Шевченків, щоб ми не стояли осторонь. Зараз не можна просто спостерігати.

Ми вже досягли певних успіхів, роботу маємо, свій будинок, виховали дітей. Діти є, все є, але немає розбудованої держави, немає майбутнього для наших дітей. Якщо наші владні мужі не можуть розбудовувати свою державу, то це будемо робити ми, прості українці. Треба пробуджувати національну свідомість нашим прикладом. Це наша країна. І якщо ми не зробимо її такою, як ми хочемо, цього не зробить ніхто.

- Розкажіть, як ви познайомилися.

- Вчилися ми в Одеському медичному інституті. Дружина Світлана на рік раніше, бо я після армії вступав. І вона була комсоргом, записувала всіх хлопців у хор… Ось і я потрапив туди, — сміється Ігор Миколайович.

І вже потім одружилися. У студентські роки сім'я і формується. Ми навчалися у 80-х роках, Одеса — місто специфічне. Але традиції все одно зберігалися. Якщо весілля — то з українським присмаком. Їхала вся група, а то й дві і все було за українськими канонами дотримано. Кров українська завжди дасть про себе знати, яку б ідеологію не насаджували.

- Чи є у вас традиції святкування 8-го Березня?

- Маму звільняємо від домашньої роботи. Намагаємося не тільки раз на рік, а частіше. У нас зараз дуже активний період життя, не буває вихідних. Тому ми всі допомагаємо один одному, разом все швиденько робимо. У нас партнерські стосунки. Хоча почуття все одно залишаються, і звичка. Коли чоловіка довго вдома немає, здається, що чогось не вистачає.

І не дивно, що у такій родині зростають національно свідомі діти. Юля, учениця 3-го класу школи-ліцею №7, показує малюнки, де мама й тато зображені у національних костюмах. А у 10-класника Дениса є заповітна мрія — допомогти Україні. Бажано, у ролі Президента.

- Я вважаю, що наше покоління більше національно свідоме, — говорить він. — Ми спілкуємося українською мовою. І я дійсно мрію допомогти Україні у політичному плані, стати Президентом. Допомогти простому люду — селянинові, робітникові — усвідомити те, що вони є українці. Коли почав захоплюватися козаками та їхнім духом, їх волею до незалежності, з'явилася думка про те, що Україна є незалежною. І про те, що брат допомагає братові, а не так, що брат на брата.

І якщо наше майбутнє покоління мріє розбудовувати свою країну — нам немає чого хвилюватися за наше майбутнє, в якому такі родини стануть не винятком, а правилом.

Розмовляла Анна КОЛЕСНІКОВА

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 7 березня 2007 p.

РОДИНА ШЕВЧЕНКІВ У ВІННИЦІ ЗАСНОВУЄ КЛУБ СВІДОМИХ УКРАЇНЦІВ