Середа, 21 березня 2007 p.

"ЧОМУ НІХТО НЕ ЗУПИНИТЬ НАС, КОЛИ МИ ВБИВАЄМО ВЛАСНИХ ДІТЕЙ?"

«Я довго вагалась, чи написати, але з роками те, що колись зробила, постійно мене переслідує. Мені тоді було 20 років, ми зустрічались із хлопцем, між нами були хороші стосунки, які тримались на довірі та взаєморозумінні. Але коли я завагітніла, мені чомусь здалось, що є речі важливіші за цю дитину. У мене почалось щось на зразок паніки.

Чомусь я не уявляла, як скажу про це мамі, бо пригадувалось, як вона постійно застерігала мене: «Не дай Боже, ти завагітнієш. Ти ж ще неодружена. Що ти тоді будеш робити? Де жити? За що?». Як подивляться на це в університеті?.. І мій хлопець не зміг зламати моє тверде рішення: «Аборт!» Чому я тоді була така дурна і налякана, чому не вчинила так, як мало мені підказати серце, чому воно заніміло і якийсь цинізм самозбереження взяв гору?

Я не знаю... Але налякано переступила поріг лікарні, і мене направили на УЗД. І стояла, принижена, поруч із жінками, які почувались майбутніми матерями, для яких кожен порух їх дитяти був особливим. А я лише думала про те, щоб все це пошвидше закінчилось. Мені сказали, що у мене 12-й тиждень, спокійно виписали направлення на аборт, але в іншу лікарню. І ніхто не спитав мене, молоду, добре одягнену та з вигляду не легкої поведінки дівчину, чому я хочу вбити свою дитину. Може, мене просто потрібно було вивести з отого заніміння і розбудити у мені щось живе. Або просто спитати, чому я це роблю. Але і в другій лікарні мене ні про що не питали. До мене вийшла лікарка, яка, судячи з назви кабінету, має охороняти таких, як я, берегти у нас нове життя. Вона спокійно провела мене у кабінет, де вбивають дітей. Там були ще жінки, і мене покоробило, коли одна з них, лежачи на тапчані після аборту, їй слізно подякувала. Мене всю трясло на тому кріслі, і лікарка та її помічниця все це бачили, та лише посміхнулись, що, мовляв, вперше. Вони не спинили весь цей страшний процес, після чого я заплатила їм гроші і пішла, вже не почуваючи себе повноцінною людиною.

Я не звинувачую лікарів у тому, що вони зробили — це їхня робота, яка приносить доход, а мій гріх, який я скоїла через якісь забобони. Але пам'ятаю, як одна моя знайома лікарка сказала мені нещодавно: «Свого часу я зробила безліч абортів, але тепер не можу. До мене прийшло усвідомлення, що цього робити не можна. І тепер займаюсь тим, що всіх дівчаток, які до мене із цим приходять, у цьому переконую».

Минув час після того, як я позбулась своєї дитини. Мені і досі пригадується, як лікарка, котра робила мені аборт, з цікавістю глянула на плід – мою дитину – і кинула його у відро для сміття. Я і досі не знаю, кого могла б народити, якби у той момент мене хтось спинив. Благаю: «НЕ ВБИВАЙТЕ НАШИХ ДІТЕЙ!».

Оксана К., вінничанка

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com