Середа, 21 березня 2007 p.

"НІЧТОЖЕСТВОМ" ОБІЗВАЛА МЕНЕ ВЧИТЕЛЬКА У ШОСТОМУ КЛАСІ. Як одне слово змінило моє життя...

Сьогодні у нашій газеті дебютує рубрика «Урок із життя». У ній ми проситимемо досвідчених та мудрих людей ділитись найпам'ятнішими сторінками зі свого життя.

Намагатимемось бути відвертими та щирими. Люди із досвідом відверто розповідатимуть, як вони долали труднощі чи досягали мети, аби не нудними лекціями, а власним зізнанням навчити молодих.

Як і годиться, першою про урок із власного життя вам розповім я — головний редактор.

Зізнаюсь чесно, я була бабусина дівчинка. Вона за мене робила майже все, бо любила та леліяла безмірно. А я — насолоджувалась життям. Власної самоорганізації було нуль. Тому могла тижнями не пришивати ґудзика, забувала обгортати книжки, охайно доглядати за зошитами. У портфелі був тихий «бардак»... А ще я не любила мовчки сидіти на уроках і слухати нецікавих учителів... А однією із таких, у моєму розумінні, була вчителька біології.

Я навіть і близько не пов'язувала своє майбутнє із цим предметом, і розповіді про бичачі ціп'яки, стафілококи і т.п. нічого, крім огиди, у мене не викликали... А їй здавалось, що нічого кращого за цей предмет бути не може... Наші інтереси явно не співпали. А оскільки її «коньком» було якомога «принизливіше» вдарити морально по учневі, вона одного разу цинічно сказала мені: «Та ти — «нічтожество»...

Мій світ уяви зразу ж став входити у цей принизливо страшний образ... Я десь з тиждень перебувала у німому шоці, шарахалась себе самої... і ніяк не могла «відмитись» від такої моральної травми. Але час опущених рук тривав тиждень.

А потім моє моральне «Я» вчинило страшенний бунт. Я відчула у собі такий потенціал клятості!!! З того часу мій похід у школу нагадував похід на виставку, відповіді по кожному предмету, особливо по біології, були настільки вичерпними, що мені довелось йти на районну олімпіаду.

Я настільки визубрила всіх цих «евглен зелених», що посіла... перше місце. Потім була область... Далі все наростала і наростала ненависть до вчительки і бажання будь-якою ціною довести, що я не така. Я вірила, що вона, дізнаючись про мої успіхи, щоразу буде відчувати страшенний сором.

Своїми досягненнями я мстилась їй. Спочатку «домстилась» до того, що стала кращою ученицею класу, потім — однією із кращих у школі. Потім я стала чемпіонкою з шахів, потім — із зимового багатоборства. Я ліпила із себе не лише розумницю, а й красуню... а для цього треба було пройти гуртки танців, вокалу, гри на гітарі... І я це все робила з таким ентузіазмом, з такою помстою!!! І щоразу в коридорі моєї уяви перед очима стояла її постать із посмішкою каяття.

Я прощалась зі школою із золотою медаллю на грудях та портфелем грамот за перші місця у найрізноманітніших конкурсах. Але в моєму серці ще залишалась жити ця ненависть до вчительки. І, здавалось, вона була сильнішою за все!!!

А потім я вступила на факультет журналістики, відчула, наскільки це моє, і тому вчилась вже не для неї, а для себе. Бо зрозуміла, що вже по-іншому не можу... Зрозуміла, що незаслужена, але така дошкульна фраза мобілізувала та організувала мене на працю більше, аніж роки лекцій «про красиве і корисне». І саме завдяки цій вчительці я навчилась працювати не лише над собою, а й над досягненням мети.

Я зрозуміла, що все досягається лише працею. А успіх приходить до тих, хто вміє у будь-яку хвилину дня і ночі самоорганізувати себе. Нещадність до себе та вічна боротьба із власними лінощами — ось секрети успіху, якими можу поділитись.

Хочете вірте, хочете — ні, але коли мені вручали червоний диплом із відзнакою про закінчення університету, вперше я згадала цю вчительку без найменшої образи. Ненависть у моєму серці переросла у вдячність до неї.

Чуєте, Олено Михайлівно, цією публікацією я каюсь перед вами і дякую вам за те, що так боляче зачепили моє самолюбство... Бо інакше я б не подолала і половини тих випробувань, що випали на мою голову. А завдяки Вам у мене є характер... та ще й який... І його я не проміняю на сотні інших благ. Бо разом із ним ми... майже непереможні. Чому майже? Бо маю ж я трішечки відсотків залишити для власної «слабкої половинки», ну, принаймні, щоб мати можливість продемонструвати перед чоловіками, що я жінка.

Відверто ваша Тетяна РЕДЬКО

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com