ВІННИЧАНКА ОЛЕНА ВІТЕНКО - СЕРЕД 12 ЖІНОК-ДЕПУТАТІВ БЮТУ
За фахом – економіст, за покликанням – громадська діячка, політик, поетеса, за переконанням – борець за справедливість, палка і щира патріотка України. Дієва, енергійна, привітна, завжди в роботі, завжди в русі. Працює самовіддано.
У політичну партію «ВО «Батьківщина» прийшла в період її становлення, за переконанням, завжди була з людьми, відстоювала правду, багато друкувалася. В недалекому минулому – депутат Вінницької міської ради. Депутат, яка свято вірить, що доброчинство і мораль таки запанують у суспільстві, що рано чи пізно справедливість вивищиться над наругою зла; що, наблукавшись удосталь манівцями, переосмисливши минуле й пережите, суспільство таки стане на шлях праведності та консолідації.
– Олено Андріївно, головною відмінністю нинішнього парламенту є те, що його обрано за суто пропорційною, партійною системою. Мабуть, складність минулої виборчої кампанії полягала й у тому, що вибори відбувалися одночасно і до вищого законодавчого органу держави, і до місцевих рад. До недавнього часу ви очолювали обласну парторганізацію «БО «Батьківщина» – один з основних суб’єктів виборчого процесу. Саме БЮТ мав найкращий результат на Вінниччині серед інших політичних сил: з 11-ти територіальних виборчих округів Вінниччини – в 10-ти блоком отримано найбільшу кількість голосів на парламентських виборах. Сьогодні результати виборів є предметом широких дискусій.
– Однозначної відповіді на запитання, чи було готове українське суспільство до виборів за пропорційною системою, сьогодні, як бачимо, немає. Час покаже плюси і мінуси, хоча про великий прорив у цьому напрямку не наважусь сказати. Партії, насамперед, – це люди, а від зміни політичних обставин в державі нерідко змінюється і їх світогляд. Спрацьовує суто людське, адже не всі, хто став депутатом від тієї чи іншої політичної сили, змогли поставити ідею та програму партії, яку пропагували серед виборців, вище особистих інтересів.
Аналізуючи хід подій, хоча й працюю в парламенті лише перше скликання, приходжу до висновку, що політичні сили не були готові до наслідків післявиборчих сюрпризів, які приготувала їм доля: помилками одних вчасно скористалися інші.
Не всі політичні партії, які брали участь у виборах, є міцними, дієвими, активними та мають розгалужену структуру на місцях. Та й склад рад в областях (на різних рівнях) – відмінний від Верховної Ради, в тому й ще одна складність. Відповідно, рівняти під один пошив усі (області, райони, міста, селища, села) не можна, адже вони не є відображенням Верховної Ради за партійною ознакою. І добре це чи погано – знову ж, покаже час.
Партії, що підтримувались громадянами за пропонований їм певний шлях розвитку держави, покращення життєвого рівня, пройшовши до рад, ще ніяк не можуть зупинитися в продовженні боротьби між собою. Немає єдності у вирішенні питань стратегії державного розвитку. Зі спілкування з виборцями бачу, що людей вже дратує постійна войовничість, яка поглиблює безлад, хаос. Їх не цікавить тактика і стратегія дій у Верховній Раді, постійні протистояння – їх цікавить, що зроблено для їхнього добробуту. Громадяни вимагають порозуміння в прийнятті життєво важливих рішень і встановлення стабільності в розвитку країни.
Україна – молода держава, багато зроблено помилок. Прийшов уже час і дорослішати.
– Вас обрано за партійними списками, однак, в області працюєте як депутат-мажоритарник.
– Пройшовши у Верховну Раду за пропорційною системою (згідно списку політичної сили БЮТ), за рішенням фракції БЮТ всі депутати блоку закріплені за певними областями. На Вінниччині за мною закріплені 7 районів і 2 міста області, що дає можливість не втрачати зв’язку з виборцями, дослухатися до їхніх думок, пропозицій, працюючи над внесенням на розгляд Верховної Ради та підтримки тих чи інших змін до законодавства, напрацюванням нових, необхідних суспільству законів.
Проблем в Україні чимало, але найбільш болить душа за наші села. Старше покоління поволі відходить у вічність, з молоді ж мало хто залишається у сільській місцевості. Державою не створюються умови для збереження колиски роду, джерела нації. Втрачене сьогодні – завтра відгукнеться болем, адже байдужість до села у сьогоденні у недалекому майбутньому віддасться бумерангом болю втрат, відкине в небуття самобутні, гарні традиції дідів-прадідів: як ефективно, плідно працювати на своїй землі з душею і для душі. На жаль, у постійних суперечках у політикумі, для села (в аграрному напрямку розвитку країни) й далі спрацьовує гасло: «Руйнувати – не будувати!». А чи не станеться так, що українство за кордоном стане гіднішим поколінням українців-продовжувачів родинних традицій, ніж ті, що житимуть на батьківсько-материнській Україні, та й скільки їх залишиться в тих животіючих селах при байдужо-споглядацькому нищенні колиски українського народу?
Варто зазначити, що за піар-популістськими гаслами розбурханої демократії (названої в народі «дурнократією») люди воліли б бачити краще диктатуру здорового глузду: дія чітких, жорстких але водночас – людяних законів, обов’язкових для виконання усіма, а не лише приреченим на виживання. Шкода, що в нашому житті стало більше брехні та одягненої в дрантя правди навіть за свободи слова.
Включаймо рентгенівські промені душі, щоб розгледіти хворобу раніше, ніж вона почне паразитувати. Полюбімо Україну в собі, адже які ми – така й держава. Чого більше у нас – добра чи зла? Та й правителів наших нам ніхто не підкинув, росли серед нас...
Важливими для порятунку села є пункти заяви фракцій БЮТ та НУ у Верховній Раді «Про систему невідкладних заходів по розв’язанню політичної та соціально-економічної кризи в Україні», якими висунута край необхідна для захисту села вимога щодо прийняття законів для негайного зупинення рейдерства та здійснення невідкладних та вичерпних заходів з подолання катастрофічного стану в сільському господарстві та проблем українського селянства.
У парламенті пристрасті не втихають. Опозиція стоїть на своєму. Почути б один одного...
– Варто зазначити, що Блок Юлії Тимошенко має найвищий рейтинг серед сільських районів – 42,6 відсотка виборців віддали за нього свої голоси по всій Україні. З якими проблемами приходять люди на депутатські прийоми, зустрічі?
– Сказати, що село потребує допомоги, це не сказати нічого. Рідко, де збереглися господарства, що дають самі собі раду. Селяни зачасту не знають своїх прав, не вміють захищатися. Недосконалість законодавства, особливо із земельних питань, породжує конфліктні ситуації між громадою та обраною ними ж владою, яка не завжди може, а то й, іноді, не хоче захищати свого виборця, відчуваючи безкарність через ту ж і недосконалість у законодавстві, що стала причиною появи однобоких рішень суддів на користь «гаманця», а не правди.
Вирощені селянами ліси, які передані в інше підпорядкування, сільські мешканці змушені тепер купувати втридорога. Місцеві бюджети біднющі, бо ж як їх наповнити, коли наше самоврядування нагадує скоріше всього – животіння чи виживання, де ж ото вже тим забутим селам спромогтися на дорогу з твердим покриттям. Покійника в негоду до цвинтаря хоч гелікоптером перенось. Селяни зневірилися: обирай чи залишай колишнього голову сільради – все одно, що зміниться з таким підходом держави до мешканця села. Розвал господарств, халатність недбалих керівників при збереженні, передачі первинних документів до архівів, спричинили чимало труднощів працівникам села при оформленні пенсії.
По залишковому принципу, на жаль, фінансується культура, а з місцевих бюджетів, навіть у мріях, не мариться підтримати ремонтом будинок культури, не те що спромогтися на будівництво нового. Потребують належного забезпечення для дієвої роботи ФАПи, сільські школи, дитсадки, які збереглися у ще «живих» селах.
Дуже багато звернень громад щодо сприяння в газифікації населених пунктів. Селяни, значна частина з яких – пенсіонери, хоч на старості хочуть мати тепло в своїх оселях, адже все живе потребує тепла, а трудяща людина – гідного життя.
Часто доводиться вислуховувати за всіх: і стосовно припинення трансльованого безглуздя, розпусти на телебаченні, що шкодить формуванню високоморальної особистості. Родини хвилюються за дітей, онуків, адже бачать, що не можуть осмислити цього «злету-падіння» невідомо куди. Пенсіонери просять не знущатися над ними і не пускати в ефір передачу «Приховане життя», адже вони ледь зводять кінці з кінцями, тоді як телебачення виставляє напоказ шикарність, розкоші життя окремих багатіїв.
Низка звернень стосується транспортного сполучення. Так, в одному з районів виникла проблема з підвезенням сільських мешканців на роботу до міста –проблема відсутності державної підтримки перевізників, що може призвести до банкрутства автопідприємств через непокриття збитків. Таку ж проблему необхідно завчасно вирішувати і обласному центрі, щоб не перекидати її на користувачів електротранспорту, підвищуючи вартість проїзного квитка.
Багато громадян звертаються за матеріальною допомогою. Чомусь у суспільстві склалося так, що депутата сприймають як грошовий мішок, що роздає кошти тим, хто потребує. Звертаються і громадяни, і організації, і священики за допомогою на будівництво церков. Не скажу, що відмовляю чи допомагаю усім, хто звертається, тому що побачила вже всього: і хитрощів, і дійсно горя людського. Але, навіть роздавши свою зарплату на благодійні цілі, то все одно буде мізер з того, за чим звертаються люди. Дуже боляче, коли звертаються громадяни вже в безвиході, яким потрібні величезні кошти на лікування, термінові операції, а допомогти їм усім просто не маєш змоги. Соціальним захистом має займатися держава, депутати ж – тісно співпрацювати з громадою, депутатами нижчих рівнів, владою, щоб виправляти недоліки, створювати закони, з прийняттям і дотриманням яких якість життя виборців, їх сімей ставала б кращою.
Досить затягнуте в часі забезпечення житлом чорнобильців, електрозв’язком – пенсіонерів, автотранспортом – інвалідів, часті нарікання виборців на недоліки щодо пенсійної зрівнялівки, диспропорції в роках призначення пенсій однаковій категорії громадян, неспроможності сплати за комунальні послуги через підвищення тарифів, ускладнення стосунків квартиронаймачів із ЖКГ, громадян із збанкрутілими підприємствами, на яких вони працювали, нахабство рейдерів, досьогочасне незупинення катавасії зі знущальними тендерами, які паралізують роботу діючих галузевих господарств, підприємств, організацій... І це лише частинка з тих питань, з якими звертаються виборці.
— Ви проводите зустрічі лише з виборцями?
– Намагаюся залучати на прийоми представників і органів місцевого самоврядування, і місцевих адміністрацій. У тих районах, де є тісна співпраця з місцевим керівництвом – багато питань вирішуються на місці, що само по собі свідчить – певні питання можна вирішувати і без втручання депутата Верховної Ради.
Зустрічаюся з освітянськими колективами, працівниками сфери культури, побуту, соціальних служб, громадських організацій і, звичайно, з депутатами рад.
Моя мета – тісна співпраця з депутатами усіх рівнів рад, громадою, владою, консолідація зусиль задля об’єднання пропозицій щодо напрацювання законопроектів (внесення змін до законів) для покращення якості життя людей, які заслуговують гідної долі в своїй державі.
– Олено Андріївно, а як партійна робота? Скажіть, як зрозуміти, коли ваші однопартійці, ставши відомими на всю Україну майстрами по «киданню лайна в пакетах» на своїх вінницьких колег-депутатів на одній із центральних вулиць Києва, пудячи в пакети чи змушуючи це робити інших, одночасно насипають, так би мовити, купи і козацтву, отримуючи почесні нагороди – ордени. Це що, піар по-сучасному?
– На сьогодні я звичайний член партії, а не партійний функціонер. Однак, не думаю, що це партійне питання. Справа честі кожної людини, як їй діяти в тій чи іншій ситуації. Я відповідаю лише за свої життєві кроки.
– Олено Андріївно, будь-яка ваша реакція на скрутну ситуацію в певних районах, зважаючи на те, що ви не є членом обласного бюро, закидається вам як втручання в роботу обласної структури «ВО» Батьківщина». Може, хтось просто боїться вашого впливу?
– Абсурд. У зв’язку з обранням мене народним депутатом я склала повноваження голови партійної організації області, не була присутня навіть на конференції, щоб партійці і не висували моєї кандидатури, а підтримали запропоновану (хоча й не вінничанами), в зв’язку з розширенням напрямків діяльності партії. В роботу парторганізації я не втручаюся, мені й своєї роботи вистачає як у депутата вищого рівня Ради. Підібрали ж вони і склад бюро на свій розсуд – тож хай працюють, а не шукають винних. Той, хто хотітиме ладу – працюватиме з розумом, хто ж шукатиме винного в невдачах – плестиме інтриги. Не кожний може бути готовим до партійної роботи, прийнявши виклик часу, не маючи ні досвіду, ні бажання зрозуміти інших. Це досить важка і виснажлива праця, іноді і невдячна, адже скільки проблем в державі, в суспільстві. Робота з людьми потребує особливого підходу до них, до кожної людини-особистості окремо.
– Але вінницьку «Батьківщину», що є основою БЮТ, вочевидь лихоманить, а ви, маючи досвід партійної роботи, чи можете стояти осторонь?
– Це питання я навіть не хочу обговорювати. Люди, які хочуть добре працювати, виконуючи партійні рішення, мають шукати механізми співпраці різних за характером та вдачею особистостей і аж ніяк не шукати винних у їхніх невдачах десь збоку. Я завжди тішусь, коли на моєму шляху зустрічаються люди, багаті знаннями, життєвим досвідом, совістю, з якими завжди дійдеш згоди в творенні добрих справ на користь суспільства, адже не можна бути повноцінно щасливим, коли більшість – нещасна. Можливі й помилки, але їх потрібно мати бажання виправляти.
Епоха Петра Першого, коли діяв принцип, що «подчиньонний» має мати вид придуркуватого, щоб не «смущать» розумним видом начальства», давно минула, тепер інший час.
Справедливою є поговірка: хто хоче працювати, той шукає спосіб, а хто не хоче, той шукає причину, щоб звинуватити когось.
– Олено Андріївно, те, що парламент часто перетворюється на арену політичної боротьби, а не законотворення, вас не бентежить?
– Бентежить, звичайно, хочеться більше концентруватися на законотворчій роботі, однак політична боротьба ведеться в усіх парламентах світу, наш, український – теж не виняток.
– І насамкінець. Є така думка, що людина, яка уміє мислити, здобуває з власних помилок не менше досвіду і знань, ніж з успіхів. У вас були партійно-політичні помилки?
– У партію «Батьківщина» я прийшла у складний для неї період ще в 2000 році, і моє рішення було осмислене. І очолити опозиційну структуру в той час було ознакою людини, напевно, не слабкого духу, характеру. В моєму переконанні, коли працюєш на добро – розчарувань не має бути, а будь-який негатив може перейти в позитив, тобто на помилках вчишся, щоб далі їх не повторювати, гартуєш волю. Кажуть, краще такі уроки брати з чужих, але в політиці по-іншому... Були люди, яким я повірила, а цього робити не потрібно було б, були і звичайні пристосуванці і навіть такі собі перевертні.
Однак, душею і серцем завжди залишаєшся з людьми, які багаті на кращі людські чесноти, і таких я зустріла на життєвому шляху також чимало. З ними й залишилася. А те, що не розгледіла хитрунів – це і є помилкою. Але таке життя. Маємо вчитися життю і вміти вибачати один одному, адже цьому нас вчить християнська мораль. Зло злом не перемогти, однак і добро подеколи має бути також з кулаками, щоб зупинити зарозумілість фарисеїв-пристосуванців.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
