"МіГ" :: "ПОДИСКУТУЄМО З ПАНОМ ВОЛОДИМИРОМ ОСИПЧУКОМ СТОСОВНО МОВИ"

«Відразу відрекомендуюсь: як кажуть — чистокровний українець. Вільно володію українською (рідною) та російською мовами, з народних пісень співаю в основному українські пісні. Комфортно себе почуваю у селах Закарпаття, Буковини, Поділля, Полісся, Харківщини, Сумщини, Київщини, у Львові і в Донецьку, де балакають на «своїй» українській мові. Дивно, але селянин на Харківщині чудово розуміє російську мову, хоча нею не балакає, а от «западяника» багато в чому не розуміє. Ну і що? Хіба треба комусь перевчатись?

На відміну від пана Володимира я не буду нікому давати власні «рецепти» щодо того, якою мовою комусь спілкуватись. Це справа кожного. Якщо посилатись на ст. 10 Конституції України (щодо державної мови), то потрібно цю статтю дочитувати до кінця, тобто про те, що «в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин».

З автором статті погоджуюсь тільки в одному: всі, хто постійно проживає в Україні, повинні володіти українською мовою у повній мірі. Але держава у «просуванні» цього питання не повинна використовувати геббельсівсько-сталінсько-сусловські методи нав'язування певних ідеологічних штампів. Там, де проживає російськомовне чи угорськомовне і т.і. населення, починати впроваджувати українську мову потрібно з дитячих садків. Одеса розмовляє своєю, «одеською мовою» — у цьому є свій шарм. То, за рецептом зазначеного автора, треба перевчати одеситів?

Ламати мовну палицю через коліно, як пропонує пан Володимир, шкідливо. «Патріотичним співвітчизникам» він пропонує «не дивитись російські низькопробні» програми. А українську попсу можна дивитись? Треба? Наприклад, передачі «Леся + Рома» чи шоу сексуально-заклопотаного Поплавського з його стандартними піддригуваннями і ремейками західних шлягерів; чи український «Камеді-клаб», який вражає своєю банальністю і плоскістю? Я не вважаю, що своє лайно краще, ніж сусідське.

Я не відчуваю так звану «мовну окупацію України». В країні проживає більше 10 млн. росіян, багато поляків, угорців, румун, гагаузів, татар та інших народностей. А пан Володимир хоче їх усіх загнати у одномовний вулик, бачачи тільки у цьому ознаки повної незалежності України. Може, йому з його новаціями і фікс-ідеями поїхати, наприклад, до Канади, щоб Квебек схилити розмовляти не французькою, а тільки англійською? Або до Великобританії, де в Уельсі розмовляють валійською, у Шотландії — шотландською, Північній Ірландії — ірландською? Можна ще йому поїхати до Бельгії, щоб тих, хто розмовляє фламандською і німецькою, перевчити розмовляти тільки третьою мовою цієї країни — французькою. До Швейцарії, де у кожному кантоні своя мова, я б не рекомендував пану Володимиру їхати зі своїми рекомендаціями, як перейти на одну мову, бо до цієї країни, яка не входить до шенгенської зони, складно потрапити. Я не можу збагнути, яка з різних мов у зазначених країнах є загнобленою, яка окупаційною. А країни Латинської Америки окуповані іспанською і португальською мовами чи ні?

Багато нарікань ми чуємо не тільки від пана Володимира, але й від інших «патріотів», що брати Клички, А.Шевченко спілкуються російською. Хлопці, вони спілкуються тією мовою, яка їм зручніша, а ви, хоч балакайте однією з українських мов, наприклад, «западенською», навіть по 24 години на добу, й краплини не зробите з того, що ці українські патріоти зробили для слави України.

Мене вразив бренд, який з'явився у період передвиборчої кампанії: «Думай по-українськи!» Що, вже навіть думати на рідній мові (татарській, російській, угорській та ін.) «ніззя»? Хтось подумав, якої шкоди завдають суспільству такі перли?

Автор намагається переконати читача, що має місце «конфлікт поколінь» з тієї причини, що у сім'ї розмовляють двома мовами. Така теза — не що інше, як хвороблива зацикленість.

Тримаючи у руках Конституцію, я маю право у сфері «торгівлі, послуг, виробництва» (про що наголошується у статті) спілкуватись тією мовою, якою захочу і яка мені зручніша, а не так, як пропонує автор. І в державних установах я маю право користуватись між колегами тією мовою, якою вважаю за потрібне, але я повинен спілкуватись з відвідувачем, який говорить українською — українською мовою. І документацію вести українською.

І ще про одне. Виступаючи проти Росії, треба пам'ятати, що там постійно проживають 5 млн. українців. А їм як думати — тільки по-російськи, за теорією пана Володимира? Треба усвідомити, що після революції Україну гнобила не Росія, а режим, у якому українські революціонери грали не останню роль. Користуючись тим, що через українські «фірмові» чвари Україна не могла втримати тоді незалежність.

Малим хлопцем мені довелось пережити фашистську окупацію на Житомирщині, у селі, де ніколи не розмовляли російською. Найбільше ми боялись не тих, хто розмовляв німецькою, а тих, хто розмовляв українською, працюючи у німців поліцаями. Саме вони зганяли населення, коли вішали вчительку-українку, у якої знайшли радіоприймач і яка переховувала єврейського хлопчика. Саме ті, хто розмовляв українською, ловили молодих дівчат для відправки до Німеччини.

Визволяли село прості російські хлопці з Сибіру. Розмовляли вони російською, але їх всі розуміли. Вони не були окупантами. Окупантом був встановлений у 18 році режим, якому служили і українці. Саме українці відбирали хліб в українців перед голодомором 30-х років.

Так що, пане Володимире, ваша «теорія» не витримує ніякої критики. Живіть собі, як вважаєте необхідним, розмовляйте тією мовою, якою бажаєте, але не лізьте у мій город із своєю лопатою.

У мене є своє поняття про патріотизм, своя любов до своєї рідної неньки-України, в якій живуть різні народи, користуючись конституційними правами щодо мови і укладів життя. Нам з вами не по дорозі».

В. БОНДАР, читач газети, громадянин України з великим досвідом життя

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 18 квітня 2007 p.

"ПОДИСКУТУЄМО З ПАНОМ ВОЛОДИМИРОМ ОСИПЧУКОМ СТОСОВНО МОВИ" (див. статтю "Досить бути наймитами мови...)