"МіГ" :: СУСІДКИ З НАТАЛКИ ЗРОБИЛИ "ПОВІЮ", щоб вижити дівчину з кімнати

Матеріал «Вінок на 20-річчя подарував хлопець Каті, так завершилися «жорстокі ігри» у кохання», певно, не залишив байдужим нікого. Які тільки розваги не придумує собі «золота молодь». Але не тільки діти багатих бувають такими. У гуртожитках вінницьких вузів відбуваються такі самі «ігри», не менш жорстокі. Але прикро те, що у них грають люди, які б мали розуміти один одного...

Валерія та Оля, третьокурсниці, вже рік жили разом у кімнаті. Дівчата були симпатичні та популярні серед хлопців. Вони купалися у своїй гуртожитській славі. Але у цьому тандемі Оля була головною — висока, симпатична (як переїхала в місто — стала білявкою), зовсім не схожа на сільську дівчину. Чимось у своїй поведінці вона нагадувала Людмилу з відомого фільму «Москва сльозам не вірить», яка з усіх сил намагалася пробитися у люди в столиці. Так і ця усіляко уникала розмов про своє походження, уникала спілкування з однокурсницями, які так само, як і вона, приїхали із села, якомога рідше їздила додому. Але батьків «доїла» як треба — треба ж імідж свій підтримувати… Цьому навчила і свою сусідку. І вони стали настільки схожі, що їх навіть назвали — Оля і «не Оля».

Та на новий навчальний рік їм підселили дівчину, першокурсницю Наталку. Оля одразу закомандувала: ця «простушка» жити з нею в одній кімнаті не буде. І не просто тому, що Наталка — проста, а ще й симпатична, добра та розумна. Оля відчувала у ній конкурентку. Не дай Бог, відтягне на себе хоч одного кавалера! Оля почала свою гру…

Що творилося у тій кімнаті, аби вижити Наталку — не описати. Незважаючи на заборону, Оля і «не Оля» так курили у кімнаті, що можна було вішати сокиру. Наталчині продукти — передачі від мами, які дівчина приносила у важких сумках, вмить з'їдалися сусідками та їх друзями. Кожного вечора і ледь не до ранку у кімнаті були вечірки, а на ліжку Наталі сиділи незвані гості. В неї неодноразово зникали речі і конспекти… Ночами, коли їй вдавалося відвоювати своє ліжко, дівчина не могла заснути і плакала… Наталка не наважувалася скаржитися батькам. Вона з таким трудом вступила, вона так прагнула цього. Вони так радіють за неї — не варто зараз засмучувати їх своїми проблемами… Добра по натурі, вона не могла з цим боротися і що робити — не знала. На прохання переселити її до іншої кімнати отримала відповідь — місць немає.

Тож доводилося терпіти... Вона якомога менше намагалася стикатися зі своїми сусідками — до кімнати заходила тільки переночувати та перевдягнутися. Вдень вчилася у бібліотеці. А ввечері йшла у гості до друзів — у неї, відкритої та привітної, вони з'явилися швидко. Це неймовірно дратувало Олю, тому вона вирішила приступити до «плану Б».

- Наталко, ми тебе вже випробували, тепер ти спокійно можеш жити з нами у кімнаті. Давай дружити, — несподівано запропонувала Оля дівчині. Та не запідозрила нічого лихого. Нарешті вона зможе спокійно відпочивати у себе в кімнаті і не боятися нічого, спокійно вчитися! Скориставшись довірливістю дівчини, Оля випитала, які їй хлопці подобаються, про які стосунки вона мріє, і навіть те, що дівчина ще незаймана — чекає на свого єдиного!..

Наталка і не помітила, як після цих розмов поряд з'явився він — такий добрий, чуйний, уважний, ніби з’явився з її снів. Було таке відчуття, ніби він завжди був поруч — високий, серйозний, чорнявий. Час летів: квіти, кіно, дискотеки. А якось Денис зателефонував Наталці:

- Будь готова через годину, я за тобою заїду.

Все відбувалося, наче в кіно. Спочатку до Наташі у кімнату принесли шикарний букет — вона ще зроду не бачила такого. А біля під'їзду її чекала машина з Денисом. Вони поїхали у шикарний ресторан, де Денис з легкістю замовляв вишукані страви для неї. Шампанське та щастя затуманили дівчині голову. А кавалер шепотів їй на вушко:

- У такого вечора має бути гідне продовження… я найняв номер у готелі, там будемо тільки я і ти…

«Мабуть, саме таким має бути перший раз, — переконувала себе дівчина. — Я ж його люблю. Він такий чуйний і ніжний, я не можу відмовити…». І вона погодилася. Та щось йокнуло у неї в серці, дівчина відчула, що не треба цього робити, але було пізно. Дороги назад не було… Вона розраховувала на розуміння та підтримку коханого — він же у неї перший і єдиний.

Але казка скінчилася, коли наступного дня Наталка повернулася до кімнати. Ще у коридорі вона ловила на собі незрозумілі погляди…

- Я думала, ти нормальна дівчина, — заявила Оля з порога, — а виявляється — шльондра! Усі бачили відео в Інтернеті, як ти займалася сексом з хлопцем у номері готелю, а потім він тобі клав у сумку гроші! Ти розумієш тепер, що тобі тут не місце! А ще невинну із себе удавала…

Таким цинічним та жорстоким способом Оля таки добилася свого. У Наталки був нервовий зрив, вона не могла більше з'являтися ні в гуртожитку, ні в університеті, де на неї всі тикали пальцем. Здавалося, пережити зраду нової подруги та коханого, який виявився зовсім не коханим — неможливо. Повернулася додому — туди, звідки приїхала, зневірена та зламана…

А Оля своєму другу за те, що він зробить з Наталки «повію», обіцяла провести з ним ніч… А може, навіть не одну…

Записала Анна МАЙ

"ТОЙ ВІНОК ПРИЗНАЧАВСЯ НЕ КАТІ, а Віталику та його друзям"

«Доброго дня, «Молодіжко»! Прочитала статтю «Вінок на 20-річчя подарував хлопець Каті. Так завершилися «жорстокі ігри» у кохання». Ситуація, в яку потрапила дівчина, настільки мене вразила, що я ще довго не могла відійти від шоку.

Зрозуміло, що такі цинічні столичні віяння зумовлені більшим достатком киян. І захоплюється цими іграми саме та молодь, яка почувається на висоті завдяки «папикам». Таким людям, які не знають, як чогось досягнути у житті власними силами, можна лише поспівчувати. Чому? Бо їх батьки не вічні, і, опинившись сам на сам зі світом, навіть із багатим приданим, вони швидко все прогуляють, бо звикли розкидатись грішми, не уявляючи, як вони заробляються. Страшно, що від перенасиченості вони здатні на моральне приниження і навіть вбивство. Але Каті, яка стала жертвою їх гри, не варто впадати в депресію. Бо той вінок насправді призначався не їй, а Віталику та його друзям. Вони навіть не помітили, як влаштували похорон самим собі — вбивши у собі людяність і моральність. Невже комусь із одногрупників справді було весело від того шоу, що влаштувала їх компанія? Якщо так — то мені жаль і їх. Це могли бути лише ті, хто весь час заздрив Каті і хотів наблизити себе до «золотої компанії». І не варто перейматись, ця історія з вінком рано чи пізно забудеться, і у Каті будуть ще ювілеї і море квітів, бо таким дівчатам, як вона, обов'язково пощастить. А такі чоловіки, як Віталик та його друзі нехай задумаються над тим, щоб колись їм на якесь свято не подарували вінок. Бо з таким ставленням до людей все це легко уявити. Чуєш, Віталику, я б тобі його так підписала: «Із духовним падінням тебе, друже». Як на мене, саме так карається твій прояв цинізму. А від цього вже точно не сховаєшся у крутому «джипі», купленому не за свої кровні. І не врятують тут пусті ляльки, які ганяються не за тобою, а за усіма радощами великих грошей. Я б на твоєму місті подумала, що колись доведеться глянути правді у вічі... і хоч би вона не нагадувала тобі похоронний вінок».

Марина, вінничанка

"Я У МАМИ ДУРОЧКА". Такі дівчата були раніше і є тепер"

«Хочу відповісти на статтю «Вінок на 20-річчя подарував хлопець Каті», яка вийшла у минулому номері. У мій час були дівчатка, які відрізнялися легковажною поведінкою, зачісками. Їх у народі прозвали «Я у мами дурочка».

Те саме я б сказав і про героїню тієї статті, Катю… І можу дати одну пораду дівчатам: ніколи не бути схожими на дівчат, яких описує вислів моєї молодості. Але, на жаль, образ «я у мами дурочка» існує ще й зараз… Дівчата не думають про свій шматок хліба, а шукають чужого… Тому і трапляються такі історії.

Просто треба, насамперед, жаліти своїх батьків, які, вибиваючись з останніх сил, допомагають здобути вам вищу освіту, щоб дітям легше було знайти свою дорогу у житті. Не дайте їм втратити віру у вас! Адже дітей посилають вчитися не для того, щоб вони вистрибували з вікна гуртожитку. Господь допоможе вам завести свою сім'ю, тоді ви згадаєте своїх батьків і оціните їх турботу.

Дівчатка, не вірте у любов з першого погляду! Вона часто буває як весняне сонечко. Справжня любов потребує взаємності. Треба зважувати кожний свій крок і свого коханого. Не потрібно кидатися у відчуття, як в ополонку, тим більше, із зав'язаними очима».

Степан ШЕВЧУК, постійний читач

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 18 квітня 2007 p.

СУСІДКИ З НАТАЛКИ ЗРОБИЛИ "ПОВІЮ", щоб вижити дівчину з кімнати

"ТОЙ ВІНОК ПРИЗНАЧАВСЯ НЕ КАТІ, а Віталику та його друзям"

"Я У МАМИ ДУРОЧКА". Такі дівчата були раніше і є тепер"