"МіГ" :: МОВНА ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА

Говорячи про стан української мови як державної, постійно намагаюся відшукати координати, місце її в ієрархії суспільно значимих цінностей суспільства й людини. Дарма. Роль її дуже скромна й малопомітна у загальнонаціональному масштабі.

Ніби й не існує 10-ї статті Конституції, рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року, Національної доктрини розвитку освіти, де в розділі «Стратегія мовної освіти» записано: «Обов'язкове володіння громадянами України державною мовою.., освіта сприяє розвитку високої мовної культури, вихованню поваги до державної мови.., у навчальних закладах, в яких навчання ведеться мовами національних меншин, створюються умови для належного опанування державною мовою». Як бачимо, де-юре — все гаразд. Проте реально ситуація зі статусом української за останні 15 років стала тривожнішою. Майже 38 мільйонів етнічних українців не можуть належним чином скористатися своїм історичним і конституційним правом.

Із повагою ставлячись до всіх етносів, які проживають в Україні, підтримуючи їхні національно-культурні права, мусимо визнати, що найбільш упослідженими, мовно обезкровленими на своїй землі стали українці. Лише впровдовж XX століття вони пережили три фізичні і духовні голодомори. Втрачено державу, заборонено українську церкву, вкрадено природні багатства — а народ продовжував жити. Чому? Тому що залишалася рідна мова — покалічена, розділена, вигнана, але жива.

Мова Михайла Грушевського розглядається як культурно-національна сила, а українську ідею він завжди сприймав як єдність політичну й мовну. У 1959 році під час перепису 95% населення України визнали українську мову рідною (українці становили тоді 76,8%), нині ж рідною українську вважає лише 67,5% (українці становлять 77,8%). Виникає запитання: а що робить політична влада і чи має українська освіта національний характер? Адже за період 1991-2005 pp. пройшло майже два покоління. Чому, маючи освітню модель, найдемократичнішу в Європі із забезпечення мовних потреб національних меншин, щодо українців, титульної нації, — найбільш дискримінаційна? Упередження? Ні. У Донецькій області на 2/3 українців функціонує тільки п'ята частина шкіл із рідною (державною) мовою. Минулого року закрито українськомовну школу в центрі Донецька. Таке відчувається в більшості великих і середніх міст України.

Якщо офіційне співвідношення українців до росіян у Криму складає 1 до 2,4, то співвідношення навчальних закладів — 1 до 100. У Севастополі діє лише одна українськомовна школа із 67, хоча тут проживає четверта частина етнічних українців. Погляньмо на Придністров'я, де, за переписом 1926 року, проживала половина українців, майже третина молдован, 8,5% росіян. Сьогодні тут тільки 2% українських дітей виховуються в дошкільних закладах рідною мовою, а старші замість «Історії України» в школах вивчають «Историю отечества России». Високоцивілізована Франція за останні десятиліття прийняла 3 закони для захисту й розвитку мови. В Україні кілька років тому вперше уряд Ющенка запропонував із бюджету 25 млн. грн. на підтримку державної мови. США своє становлення формували на базі політичної й мовної системи. Японія після війни почала своє національне відродження з підвищення авторитету мови. Прикро, але в Україні органами центральної виконавчої влади проігноровані не лише рекомендації парламентських слухань «Про функціонування української мови в Україні», але й стаття 10 Конституції України, рішення Конституційного Суду України, де українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України, а держава забезпечує її всебічний розвиток. У той же час держава в особі Кабінету Міністрів України впродовж багатьох років недофінансовувала цю надзвичайно важливу націотворчу позицію. Нинішня коаліційна парламентсько-урядова більшість ще з більшою силою проявляє своє українофобство. Федералізація, друга державна мова, шовіністична пропаганда — все це ознака нинішньої правлячої більшості. А представник Партії регіонів, секретар Донецької міськради Левченко договорився до того, що заявив: «Украинский язык — это не язык науки, и необходимость в нем просто отпадает». Абсолютно надуманою й упередженою є позиція «регіоналів» та комуністів щодо українізації. Адже ситуація зовсім є іншою, коли, наприклад, на 100 українців припадає близько 46 друкованих примірників українською мовою, а на 100 росіян, які проживають в Україні — 386 примірників російською. А порівняно з 90-ми роками виготовлення української кіно-, відео-, аудіопродукції скоротилося майже в тридцять разів.

Ми, громадяни України, негативно ставимося до всіх проявів ксенофобії, расизму, антисемітизму. Будь-який натяк на це завжди є предметом уваги на загальноукраїнському рівні. Але чи no-громадянському ми чинимо, коли безупинна українофобія розтліває наші душі, національну культуру, особисту гідність, державність? То куди, з чим і до чого прийдеш, Україно, якщо не збережеш духу нації — української мови?

Георгій ФІЛІПЧУК, академік АПН України, доктор педагогічних наук, професор

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

Середа, 16 травня 2007 p.

МОВНА ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА - ПРОБЛЕМА УКРАЇНИ