"МіГ" :: НАЙКРАЩА ПІАНІСТКА ВІННИЧЧИНИ НАВЧИЛАСЬ ГРАТИ У 32 РОКИ

Цього року педагог Вінницької школи № 1 Наталя Глазова прощалась з школою, учнями, колегами. Адже своє вона уже відпрацювала... Багато років з маленьких першачків ростила лауреатів та призерів регіональних та всеукраїнських музичних конкурсів.

- Для Наталі головне — це учні, — каже Лілія Петрівна Решетько, подруга та колега Наталі Григорівни. — Коли я ще працювала директором музичної школи, а Наталя викладачем, бувало, йдемо додому після роботи, а вона починає про учнів розказувати, мовляв, «той так грав, а цей так». Я їй кажу: «Не хочу після роботи про роботу говорити», – а вона, поки учнями не похвалиться, не вгамується.

І справді Наталя Григорівна усю себе присвячувала учням. Коли ми прийшли до неї в гості, вона почала згадувати своїх школярів. І навіть пригадала кумедну історію, коли її чоловік-військовослужбовець, образившись на недостатню увагу до його персони, влаштував дружині сюрприз. Перетягнув піаніно з зали у свій кабінет, а на дверях написав «Філіал дитячої музичної школи».

- Бувало і таке, що Наталя з учнями так довго займалась, що черговий йшов додому і ненавмисне зачиняв музичну школу, — згадує Лілія Петрівна. — І вона телефонує мені, аби я приїхала і відкрила її.

- Просто коли гарні учні, то нічого не шкода: ні часу, ні сил, — приєднується до розмови Наталя Григорівна, — і хочеться передати їм усі знання, які маєш.

До речі, грі на піаніно пані Наталя почала навчатись досить пізно. У свої 32 роки вона вступила до музичного училища.

- Взагалі, і я, і мій чоловік родом з Гнівані, — продовжує Наталя Григорівна. — Але коли ми одружились, переїхали під Ленінград, бо там він служив. До речі, я дуже хотіла жити у Ленінграді, а Володимир сказав, що служить саме там. І яким же було моє здивування, коли виявилось, що ми їдемо не в Ленінград, а у селище поблизу нього. За життя ми добряче наїздились. Встигли пожити у Шепетівці, Новограді-Волинському. А коли чоловік вступив у Московську академію ім. М. Фрунзе, я вступила у технікум, вчилась на бухгалтера, і навіть встигла закріпити знання, працюючи за спеціальністю на заводі.

А ось свої перші уроки гри на фортепіано Наталя Григорівна отримала від бабусі свого чоловіка, яка була відомою польською співачкою та гарно грала на фортепіано. Коли сім'я Глазових переїхала у Псков, Наталя Григорівна якраз тоді була у декреті з сином Олегом, для старшенької доньки Алли знайшла викладача з музики. Разом з Аллою і сама вирішила навчитись грати на фортепіано.

- Моя мама прислала нам з України дуже хороше фортепіано, — згадує Наталя Григорівна. — І я вирішила разом з Аллою вчитись грати на ньому. Вступила у музичну школу, а потім разом з донькою і у музичне училище. Пам'ятаю, як директор училища радив мені вступати на заочне відділення, бо ж мені тоді було вже 32 роки. Але вже після першої сесії перевів мене на стаціонар. Було дуже важко, бо двоє дітей на руках та ще й чоловіка перевели служити у Саріозек (Казахстан).

До речі, мало не усе сімейне життя у Глазових було пронизане листуванням. І навіть коли Володимир Васильович був поряд з сім'єю, все одно писав листи дружині. Так ось, коли він був у Казахстані, а його дружина з дітьми у Росії — засипав їх листами, просив переїхати до нього, адже дуже сильно сумував за рідними. І серце Наталі Григорівни розтануло. Сина Олега відправила до бабусі, донька Алла залишилась навчатись у Пскові, сама ж перевелась на заочне відділення і поїхала у Саріозек. Але її так тягнуло до музики, що, поїхавши здавати чергову сесію у Псков, вона знову залишилась там.

- Чоловік зрозумів мене, — каже пані Наталя. — Адже музичний заклад — це не просто технікум чи інститут, там треба щодня працювати, аби грати добре. Коли був випускний вечір в училищі, мені сказали, що мене викликає якийсь військовий. Я вийшла на вулицю і побачила чоловіка. Це був найприємніший сюрприз. Він приїхав привітати мене із закінченням навчання. До речі, багато хто в училищі не здогадувався, що я — мама Алли, думали, що ми подруги.

Після закінчення школи Наталя Григорівна переїхала у Саріозек до чоловіка. Там вона зрозуміла, що треба організувати музичну школу, бо багатьом дітям військовослужбовців не було чим зайняти вільний час. Володимир Васильович поїхав у Алма-Ату і допоміг відвоювати питання з приміщенням.

- Разом з солдатами ми робили ремонт, у коридорі повісили портрети композиторів, облаштували кабінети, запросили вчителів музики, — згадує педагог. — І моя мрія здійснилась — я стала директором музичної школи. Щоправда, через деякий час ми повернулись на батьківщину, у Вінницю, де я почала працювати у музичній школі №1.

До речі, у 76-му Наталю Григорівну нагородили медаллю «За трудовое отличие», але головними її нагородами є листи її генерала. На 9-те Травня чоловік написав їй записку: «Наталя Григорівна! Пишаюсь вашою наполегливістю та працьовитістю. Пора поставити вам пам'ятник «Жінка-трудівниця». Ваш непокірний чоловік».

Юлія БУГАЙ

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

Середа, 17 жовтня 2007 p.

НАЙКРАЩА ПІАНІСТКА ВІННИЧЧИНИ НАВЧИЛАСЬ ГРАТИ У 32 РОКИ