"МіГ" :: "НІХТО І НЕ ПОМІТИТЬ, ЩО Я ПІДУ З ЦЬОГО СВІТУ..."

Смерть на горищі власного будинку 19-річної Юлі Мазурук з села Малі Крушлинці Вінницького району шокувала батьків, односельчан і студентів Вінницького медколеджу, де навчалась дівчина.

Повішаною доньку знайшла матір після того, як прочитала передсмертну записку, залишену Юлею у її кімнаті. Від сліз дівчини у ній порозпливались майже всі слова, але деякі з них: «Ви не будете за мною плакати...» – вразили усіх, хто знав цю молоду, гарну і перспективну дівчину.

...У селі Малі Крушлинці мені зустрілись жінки у чорних хустках. Вбиті горем мама і бабуся дівчини провели мене на кладовище, де тепер лежить улюблениця всієї їхньої сім'ї. На могилі — багато квітів, серед них і 10 білих троянд від хлопця, з яким зустрічалась Юля...

- Юленько, чому ми маємо сюди ходити? — голосила біля могили матір Марія Валеріївна. — Як це ми не будемо за тобою плакати? Що тобі, дитино, було не так? Чому ж нічого не сказала? Золота дитина була, все робила, важкого мені не дозволяла брати до рук, бо я перенесла операцію, а я ж її так жаліла, тихенько візьму повне відро і винесу. Вона ж у мене навчалась на «відмінно», але вирішила покинути гуртожиток і жити у селі, бо дорого платити, та й нам з батьком буде якась допомога. Юлі доводилось щоранку їздити на навчання у Вінницю. Планували, що вона вступить у медінститут, влаштується працювати. Розумна була дитина, ми їй ні в чому не відмовляли. Вона навіть сварилась, коли я їй щось куплю нове: «Мамо, навіщо ти гроші дурно розпускаєш?». А батько її як любив, коли вона приїздила додому, не міг нею натішитись.

У селі було престольне свято Покрови, зібралась уся наша родина. Юля була у гарному настрої, фотографувала гостей. Після свята ми із нею домовились, що вона буде поратись по господарству, а я помию посуд.

Мені ще потрібно було провести гостей на автобус, ми на нього не встигли і чекали наступного. Подзвонила Юля: «Мамо, ти де?». Я відповіла, що чекаємо на автобус. Вона тоді сказала: «Ну, давай». Це були її останні слова.

Зранку я встала і думаю, що це Юля не ходить, може, проспала, після гостей наробилась. Зайшла до неї, а ліжко стоїть застелене. Я вже виходила, бачу — на столі записка лежить. Прочитала і серце захололо — трапилось щось страшне. Тоді побачила, що світло горить на горищі. Піднялась, кинулась до неї, а вона, бідолашна, вже холодна.

Нібито нічого її не тривожило. Вона була міцною фізично і морально. З неї дуже важко було вибити сльози, мабуть, все у собі переживала. Але що було не так, не можемо збагнути...

- Дівчина виховувалась у працьовитій і дружній сім'ї, — говорить Тетяна Жила, сільський голова села Малі Крушлинці. — Це була дуже роботяща дитина, у неї все в руках, як-то кажуть, горіло. Моральний клімат у сім'ї був дуже добрий, всі діти працювали без будь-якого примусу. У Юлі ще є молодший за неї брат. Батьки оточували дітей любов'ю.

Дівчина була як з картинки, всі зглядались, коли йшла селом. Був у неї хлопець, дуже порядний, з гарної сім'ї. Вони виглядали щасливою парою і ніяких критичних ситуацій у їх стосунках не було.

Юля навчалась у Вінниці на 3-му курсі медколеджу, у групі у неї були хороші стосунки, і всі 30 чоловік одногрупників були на її похороні.

Дуже страшно, коли батькам доводиться ховати свою дитину, тим більше, у розквіті років і у повній невідомості. Мама голосила біля труни доньки, а батько був зелений і не міг вимовити ні слова, весь час тримаючи донечку за руку.

- Кажуть, що того вечора у батьків з Юлею виник конфлікт через непомитий посуд?

- Може, мама і сказала, мовляв, я приляжу, а ти помий. Але це була дитина не з білоручок, вона не сиділа цілими днями біля телевізора. І помити посуд чи прибрати для неї не було великою проблемою. Це ні в якому разі не могло бути причиною її самогубства. Можливо, Юля, як людина, яка постійно вдосконалювалась, була трішки замкнута, без багатьох подруг, тримала щось у собі і не витримала психологічної напруги. Як кажуть психологи, бути зразковим дуже важко. Таким дітям потрібно вміти розряджатись, але вони не можуть собі цього дозволити, бо мають бути еталоном, до якого звикли оточуючі.

Шукати причину не варто у сім'ї, це, швидше за все, соціальна причина. Наші діти зараз несуть дуже велике психологічне навантаження. Дитина гарно навчається, але не знає, кому зі своїми знаннями вона знадобиться завтра. У зв'язку з цим відчуває і певну зобов'язаність перед батьками, бо навчання платне, працевлаштування також за гроші чи через знайомства.

- Все училище ця трагедія шокувала, оскільки ми знали Юлю як тиху і скромну дівчину, одну з претенденток на червоний диплом, який вона мала отримати у березні, — говорить Валентина Сіденко, заступник директора медучилища з виховної роботи. — Жодних конфліктів зі студентами чи викладачами, жодного пропуску занять.

... «Нікому нецікаво те, що мене хвилює, мене не цінують, і коли я піду, ніхто не помітить. Так нам всім буде краще», — було написано у записці, яку залишила Юля цьому світові. Мабуть, вона так вчинила, бо вразливо відчувала його байдужість...

Марина ПУЗДРЕНКО

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 31 жовтня 2007 p.

"НІХТО І НЕ ПОМІТИТЬ, ЩО Я ПІДУ З ЦЬОГО СВІТУ..." - такі були слова у останній записці 19-річної студентки Юлі, претендентки на червоний диплом