Середа, 12 грудня 2007 p.

"УСІ МОВЧАЛИ, КОЛИ МЕНЕ ГРАБУВАЛИ... А коли хлопці вийшли з "маршрутки", почали говорити, що я молодець"

Поспішаючи до університету, віддала перевагу «маршрутці». На одній із зупинок до салону зайшло двоє молодиків. Звичайні симпатичні хлопці, нормально вдягнені. Народний стереотип, що грабіжник — це нібито 40-річний алкоголік у пошарпаній одежі, від якого тхне — міф. Насправді це такі ж звичайні особи, як і ми (а, можливо, навіть краще одягнені, бо заробляють за день чиюсь місячну зарплату).

Нічого не підозрюючи, я спокійно їхала. Один з хлопців почав мене щільно притискати до сидінь так, що і дихнути важко. На зауваження вибачився, мовляв, самому місця мало у «забитій» «маршрутці». А далі... вкотре переконуюсь, що янгол-охоронець — це не вигадки, а подарунок небес. «Маршрутка» раптово загальмувала, і, на мить похитнувшись вперед, я побачила, що моя сумочка повністю відкрита, а рука другого молодика владно господарює у ній. На мій крик парубок процідив: «Замовкни». Шокована, я просто вирвала сумку. Пасажири у цей час з неприхованою цікавістю спостерігали за усім «дійством», а згодом мовчки повернулись до вікон, ніби не трапилось нічого.

Жодного голосу підтримки. Лише одна жіночка запропонувала взяти мою сумочку собі на руки. Перевіривши усі речі (а там був увесь «бойовий набір»: новий цифровий фотоапарат, мобільник, гроші, документи), я переконалась, що усе на місці. Не встигли... А хлопці навіть і не думали виходити з «маршрутки». Вони задоволено посміхались, ніби кажучи: «Ось почекай, вийдеш — тоді і сумочку візьмемо, ще й по голові отримаєш за те, що «спалила».

Важко передати страх, який я пережила у ті хвилини, думками прощаючись з усім. Але тут до салону ввійшла молода, гарно одягнена дівчина, розмовляючи по дорогому мобільному телефону. «Так, я вже під'їжджаю до магазину. Гроші взяла. Ну, як домовлялись, 700 гривень», — весело щебетала вона. На зупинці молодики вийшли за нею.

Найцікавіше почалося, коли за ними зачинились двері. Всі пасажири почали підтримувати мене, мовляв, молодець — відстояла своє добро, не побоялась. Чоловіки наперебій викрикували, що потрібно руки таким негідникам відрубувати. А одна бабуся навіть зізналась, що бачила, як злодій мало не вийняв мій фотоапарат і їй в душі було мене шкода.

Я ж, не дочекавшись своєї зупинки, мовчки вийшла з «маршрутки», бо вислуховувати увесь той «цирк» не було ні бажання, ні фізичної сили. У той день я зрозуміла важливу річ: у будь-якій халепі надіятись потрібно лише на власні сили і ласку Бога. Пам'ятаю, як ще у школі нас учили, що не потрібно боятися кликати на допомогу чужих людей. Але практика доводить протилежне: у наш жорстокий час підтримати можуть лише словом (і то із запізненням), а геройські вчинки бувають тільки у казках.

Тетяна ДУБОГРІЙ,
студентка

Від редакції. А як думаєте ви? Чи підтримали вас оточуючі у важку хвилину?

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14, 16, 17, 21, 22, 23, 24, 26

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com