СОФІЯ РОТАРУ У ВІННИЦІ ЦІЛУВАЛА АНАТОЛІЯ ЛЕВИЦЬКОГО ЗА ВДАЛО ОРГАНІЗОВАНІ ГАСТРОЛІ...
У день святкування 60-річчя головного «культуриста» Вінниччини, начальника обласного управління культури Анатолія Левицького, його друзі та колеги по-доброму пригадали ювіляру пам’ятні дати й події із його творчого та особистого життя.
Зокрема у змонтованому спеціально до свята біографічному фільмі «прозвучали» унікальні факти, які на 100% підтвердив Анатолій Iванович.
– Це правда, що Ви починали свою творчу кар’єру на безводнівських весіллях та похоронах на Ямпільщині як музикант?
– А я й не приховую цієї сторінки мого молодого життя, бо у нашому селі справді був серйозний оркестр. Голова виписав тоді у Безводне капельмейстера, і буквально за кілька років я освоїв практично усі доступні інструменти... Наскільки добре я грав – краще запитайте у односельчан, але успіх мав шалений... Особливо у дівчат, бо самі розумієте, що головною розвагою у той час на селі були саме танці та весілля. Ну, а гра на похоронах – це теж неодмінний атрибут ремесла музиканта. I взагалі, музика стала для мене стартовим майданчиком у життя, яке я сьогодні маю.
– Скажіть чесно, дружина дійсно не встигла Вам нічого подарувати на 60-річчя?
– Галя – відома майстриня жартів та розіграшів, а ще справна господиня. Тому хотіла накрити «поляну» на 16 січня, як водиться серед людей нашого покоління, «не гірше. ніж у сусідів». I те, що вона при всіх назвала найкращим подарунком на свято СЕБЕ (!), я думаю, всі сприйняли із розумінням... Бо, погодьтесь, такі презенти отримуєш не кожен день.
З цього приводу я згадую момент нашого знайомства, коли на чергове ще радянське свято ми підбирали 15 дівчат під образи братніх республік. Ну, як це зараз модно називати – кастинг супермоделей! I коли вже визначились із білявкою під Білорусь, залишилось найскладніше – знайти чорняву україночку із чорними, як терен, виразними очима. Це, як ви вже зрозуміли, була Галя. Свято минуло, я про неї забув, але вона про мене ні. Бо виходить, що вибирав не я, а мене... Так вона Левицького вже й не відпустила по життю. Після нашого весілля, як сказала жартома моя односельчанка Ніна Гнатюк, «тиждень у Безводному мовчали півні та дівчата, бо наш Лев знайшов собі пару з іншого села...».
До речі, односельчани привезли на ювілей один із найдорожчих подарунків – коровай із рідного села, що пахне як той мамин хліб. Сподіваюсь, що ми разом таки доведемо до ладу церкву у колишній Феліціянівці.
А онука просто прийшла, поцілувала та обняла діда так, що без сльози не обійшлось. Ось будеш мати внуків – зрозумієш, що таке справжні подарунки!
– Під час ювілею ви згадали часи занепаду Вінницької філармонії, коли у ній залишались тільки три колективи – дві трупи ліліпутів та «Вітерець...» Невже область була така бідна на таланти?
– Область ніколи не була бідна на таланти, але ви ж розумієте, що у таланту має бути директор чи, по-нинішньому, продюсер, хороші номери, програма, гастролі, гонорари... Коли я прийшов у філармонію, то там дійсно «залишались у живих» тільки два колективи ліліпутів та ансамбль «Вітерець Поділля». А ще посади при відсутності артистів займали 6 адміністраторів-євреїв, і тому тодішню філармонію я жартома називав «Фіма-Моня і Я»! Прикольно?
– А як же тоді на Вінниччину «сипались» естрадні «зірки» першої величини?
– А вони були не «зірками», вони були цілими пластами тодішньої радянської багатонаціональної культури і такими величезними особистостями, що про зустріч із кожним із них можна писати окрему книгу. Бо всесвітньовідомий танцюрист Махмуд Есамбаєв настільки був простим і безрайдеровим (райдер – список вимог гастролера до приймаючої сторони – прим. авт.), що ми тільки дивувались. Адже про його щедрість ходили легенди, у нього, здається, все було і навіть більше, ніж треба одній людині. Один тільки костюм для танцю, подарований йому в Iндії, досі не має страхової оціночної вартості! Бо там такий дорогоцінний камінь на чоло йому дали, що аналога просто у світі немає. I зі всім цим він приїздив до Вінниці, виступав, збирав повні зали та аншлаги, а ще через начальника Вінницького гарнізону забирав усіх солдатів-чеченців та осетинів в «увольнітєльну» на три дні перебування у Вінниці та за свій кошт поїв їх і годував по-земляцьки... А ви кажете, загадкова російська душа. Лановий був людиною із дуже великої букви. Леонов, із яким один дружній вечір у бані під пиво, бувальщину та анекдоти вартий половини життя... Софія Ротару, яка сварила мене за зламану машину під час гастролей, а потім розцілувала після супервдалого концерту! До десятків, сотень таких «глиб» вдалось доторкнутись за ці роки, що, може, дійсно колись підніметься рука описати все це... Але не завтра це буде, бо ще рано «на покой».
Розпитував Роман КОВАЛЬСЬКИЙ
PS. Як стало відомо, під час святкування 60-річчя Анатолія Левицького його контракт на обіймання посади начальника обласного управління культури продовжено ще на 2 роки.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
