НАРОДИЛА ДВОХ ДІТЕЙ ВІД ДЯДЬКА бо... сильно кохала чоловіка
Добрий день, шановна редакціє! Пропоную нашим читачам ще одну життєву історію.
Жило в мальовничому подільському селі на Вінниччині подружжя Петро та Наталка, молоді, гарні, аж пашіли здоров’ям. Все було у них добре, злагода в сім’ї, любов, достаток. Але не дав Бог дітей. І по лікарнях їздили, і по бабках-ворожках, і Бога молили. Бо ж так хотілося пригортати до себе синочка чи донечку. Аж не тямилась Наталя, коли брала на руки сусідських дітей чи племінників, Петро дивився на те зі сльозами на очах і ще більше жалів і любив дружину. Так пройшло сім років. Якось влітку приїхав у відпустку молодший брат свекрухи, військовий, гарний чоловік, вони з Петром були дуже схожі. Два роки виношувала у собі план Наталя і ось вирішила. Важко було розпочати розмову і все пояснити дядькові, але, видно, знайшлися слова, і зрозумів її чоловік, поважний, серйозний, гарний сім’янин. Клятвено домовились берегти таємницю за будь-яких обставин і забути назавжди все те, що відбулося між ними….
Невдовзі Наталка завагітніла. Петро був на десятому небі від щастя, носив її по-справжньому на руках, звільнив від усієї роботи по господарству, пилиночки здував, кохав до нестями. Народила Наталя синочка, як дві краплі води схожого на Петра. Здається, не було щасливішого батька на світі. Свекруха, котра вже зневірилась, що буде онуків бавити від Петра, була теж дуже щаслива, у всьому допомагала невістці, готувала до хрестин. Якраз приїхав брат-військовий, всього на 9 років старший за Петра, свекруха порадила його взяти за хрещеного батька новонародженому.
Пройшло кілька років. У Наталки і Петра любов ще міцнішою стала, синочок вже до першого класу готувався йти, гарний хлопчик ріс, міцний, здоровий, розумний. А Петро бідкався, що компанії йому немає, якби ще донечку Наталя народила, а ще краще було б, щоб у сім’ї було п’ятеро дітей, всі були б доглянуті, ситі, одягнені, а дружина все відмахувалась: як Бог дасть, то й будуть у них ще діти, а ні – то не біда, синочок, слава Богу, є. А Петро спокою не дає – хочу донечку. Як зазвичай кожного літа, приїхав брат свекрухи погостювати в село, понавозив подарунків хрещенику, і знову відбулась розмова Наталки з дядьком, і все ті ж обіцянки….
Народила Наталя дочку на радість Петрові. Свекруха, боячись за щастя дітей, пообмотувала скрізь, де тільки можна, червоними нитками. А заздрити було чому: чоловік не курить, не п’є, все по господарству робить, жінку шанує, дітей любить, а Наталя з кожним роком ще кращою стає, весела, роботяща. Хрещеною мамою їх дочки стала дружина брата свекрухи, так захотів Петро, бо з дядьком вони, як брати, а тепер ще й куми, рідніших людей немає.
Пройшли роки...… Діждали Петро з Наталею онуків, вона ще й правнука дочекалась, а він – ні, помер на руках у дружини і все просив її не плакати, не побиватись. Так і заспокоював, що не треба просити пробачення, і просив піднятися з колін, що йому нічого їй прощати і він все життя її любив, а вона навіть біля мертвого стояла на колінах і все шепотіла: «Прости!..» Жінки ледве відірвали її від Петра. Прожила вона ще кілька років, але зовсім невесело, сумувала за Петром, невдовзі пішла до нього назавжди. Але перед смертю попросила священика висповідати її, тому помирала легко, а останні слова її були: «Прости, Петю, прости…».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
