ПЕТРО ОГЛИ: "ЯК ЦИГАНСЬКИЙ БАРОН Я МАЮ СИМВОЛ ВЛАДИ - МЕДАЛЬ. Їй бiльше 150 рокiв, i її нiкому не можна показувати..."
В Українi є 5 циганських баронiв. Наймолодший живе в Одесi – йому 27 рокiв. Найстаршим до минулого року був вiнницький барон – 108-рiчний Буралi Огли. Сьогоднi цей титул носить його син.
В одному з попереднiх номерiв нашої газети ми розказували про день народження близняток у циганськiй сiм’ї Мартинових – Князя i Буржуя. Їхнiй батько має iм’я Баронiй. I тодi ця стаття сколихнула мiсто – люди вирiшили, що у нинiшнього циганського барона народилась двiйня або що у Вiнницi з’явився новий барон.
Поспiшаємо запевнити усiх, хто у своєму життi стикається з цими вiдкритими i колоритними людьми: на Вiнниччинi циганський барон один – це Петро Буралiйович Огли. Вiн отримав цей титул вiд свого батька, найстаршого циганського барона України Буралiя Саїтовича Огли. На жаль, минулого року, на 108 роцi життя, Буралi Огли залишив цей свiт, i циганським бароном став його син.
Петро Буралiйович – вiдома у мiстi особистiсть. Вiн вiце-президент регiонального центру культури та мистецтва циганського народу «Девлеса, ромале!» («З Богом, цигани!»), координатор Європейського центру захисту прав циган, член Спiлки журналiстiв, голова мiської органiзацiї Патрiотичної партiї України.
Що означає титул «циганський барон»? Скiльки баронiв в Українi? Як живуть сьогоднi цигани на Вiнниччинi? Про це – наша сьогоднiшня розмова з вiнницьким циганським бароном Петром Огли.
– Цей титул передається з поколiння у поколiння. Мiй батько Буралi Огли прийняв його у 1978 роцi вiд мого дiда, якому на той час було 116 рокiв.
– Титул передається першому сину?
– У сiм‘ї у барона може бути навiть 5 синiв, i, незалежно вiд старшинства, кожен може претендувати на титул. Вiн передається найрозумнiшому сину на все життя. I нiхто з синiв не знає, кого з них обере батько. Але трапляється, що батько бачить – нiхто з нащадкiв не зможе керувати общиною. Адже це дуже вiдповiдальний титул – до барона цигани приходять за порадою чи допомогою. Тодi збирається община, яка вирiшує, кому передати титул.
– А це не ганьба для родини, що там не виявилось мудрого нащадка?
– Нi, i це правильно. Тому що кожна людина повинна вiдповiдати своїй посадi.
– У вас є брати?
– Нас 9 дiтей у сiм‘ї, з яких троє братiв. Одному вже 75 рокiв, другому – 60, а я наймолодший. Мiй батько передав менi титул за рiк до смертi.
– А як вiдбувається посвята у барони?
– Були великi збори циган, куди з’їхались авторитетнi ромале зi всiєї України, i вiдбулась iнавгурацiя.
– Який символ влади у барона?
– Це спецiальна медаль з написом циганською мовою. Але показувати її категорично заборонено. Та медаль, яка є у мене, має вже 150 рокiв.
– Скiльки в Українi циганських баронiв?
– Вони є в Днiпропетровську, Києвi, Харковi, Вiнницi i в Одесi – там, вiн, до речi, наймолодший – 27 рокiв. А найстарший з Києва – 74 роки.
– Чи дiє ще циганський суд?
– Звичайно, бо так склалось iсторично. Коли циган має проблему, вiн не йде у мiлiцiю чи суд. Вiн приходить до барона: «Я спорю з людиною, треба зiбрати суд». Ми збираємо авторитетних людей в общинi, якi мають життєвий досвiд, i вирiшуємо проблему.
– А якщо рiшення не задовольняє, вiн може подавати апеляцiю?
– Нi, рiшення циганського суду виконують беззаперечно. Цигани знають – якщо суд так вирiшив, треба виконувати.
– Яку вiру сповiдують вiнницькi роми?
– Ранiше роми мого клану були мусульманами. Але 4 роки тому приїхав мiй двоюрiдний брат, отець Сергiй – настоятель православного храму в Обуховi – i запропонував нам прийняти православ’я. Це було дуже серйозне рiшення, яке далося нам нелегко. Але я перший серед вiнницьких ромiв хрестився i прийняв православну вiру.
– Петре Буралiйовичу, ви є координатором центру захисту прав циган. Вони мають проблеми?
– Проблеми тiльки соцiального характеру, як i у всiх вiнничан. На щастя, по всiй Українi – Вiнниччина найблагополучнiший регiон щодо циган. Ми маємо нормальнi стосунки з владою та правоохоронними органами. I коли є проблеми, ми завжди їх вирiшуємо мирно, бо знаходимо компромiс.
– Чи здобувають цигани вищу освiту, i чи завжди дiти ходять до школи?
– Я розумiю, чому ви питаєте. Маєте на увазi тих людей, котрi ходять по базарах-вокзалах? Але це не цигани. Це закарпатськi мадьяри. Нашi роми – осiдлi, мають будинки, займаються бiзнесом, платять податки, дiти ходять у школу. Щодо вищої освiти, то її здобувають в основному юнаки. Дiвчата готують себе до ролi матерi i дружини. Але середня освiта у циганських дiтей є обов’язковою, як i у всiх громадян України.
– Кочовi цигани в Українi є?
– Це збереглося тiльки у Закарпаттi. Табори переїжджають з мiсця на мiсце, у полях ставлять намети.
– Давайте поговоримо про циганську творчiсть. Вашi пiснi просто запалюють своєю енергетикою….
– Тодi запросимо до розмови Андрiя Сенченка – президента центру культури циган, члена Спiлки журналiстiв України, координатора Європейського центру по захисту прав циган в Українi, художнього керiвника театру «Шатро» – власне, на ньому i тримається циганська творчiсть на Вiнниччинi. До речi, днями Андрiй вiдзначав 30-рiччя творчої дiяльностi i 50-рiччя з дня народження.
– Андрiю, вiтаємо Вас з ювiлеями. А у Вiнницi ви давно?
– Взагалi я – корiнний вiнничанин. Працював у всесвiтньовiдомому московському циганському театрi «Ромен» пiд керiвництвом Миколи Слiченка. З часом вирiшив у нас теж створити колектив, назвали його «Шатро». Потiм познайомився з Петром Огли. Це трапилось на зйомках фiльму про життя циган в Українi, який знiмала група кiностудiї iм. Довженка. З того часу ми разом.
– Ваш колектив тiльки спiває?
– Ми спiваємо, танцюємо, граємо, i все це робимо «вживу». Через це нас називають «ископаемыми», бо такого колективу, як наш, немає нiде. Це кажуть звукооператори, через яких проходять усi артисти.
– Циганський барон також у вашому колективi?
– Вiн також, як i я, проникнутий музикою та пiснями. Петро спiває, грає на гiтарi, ми разом вирiшуємо багато творчих проблем театру. Я як художнiй керівник, складаю програму концертiв, яка розглядається на нашiй художнiй радi, в котру, крiм мене, входять Петро Огли та Наталiя Сенченко, артистка театру та директор колективу.
– У вашого колективу цiкавi нагороди – три ордени Вiри i Мальтiйський хрест…...
– Все це козацькi нагороди. Мальтiйський хрест я отримав, коли вперше у 1995 роцi виступив на козацькiй радi у Києвi. Нагороду вручив генеральний суддя українського козацтва Дмитро Поїзд за заслуги перед Вiтчизною у галузi культури. Потiм – конкурси, фестивалi, концерти, форуми... А коли у Києвi проходило «Євробачення», я брав участь у пiдтримцi цього заходу на Майданi, де проходив фестиваль бойового козацького гопака. За багаторiчну творчу працю у патрiотичному вихованнi пiдростаючого поколiння, розбудову державностi верховний отаман українського козацтва Iгор Вардинець вручив менi, Петру Огли та Наталiї Сенченко ордени Вiри IV ступеня.
Ми працюємо, щоб руйнувати кордони i зближувати людей, наводити мости мiж народами. Полiтики роблять усе, щоб раздiлити людей. А ми, наскiльки вистачає творчих сил, намагаємось об‘єднати. I глядачам це подобається, бо ми робимо все по-людськи. Пiсля концерту ми викручуємо свої сорочки, адже спiваємо «вживу». I глядачi знають – цигани їх не обманюють….
Iрина ЯРОШИНСЬКА
PS. До речi, минулої недiлi всеукраїнський канал «1+1» показав виступ циганського шоу-театру Андрiя Сенченка «Шатро». Запальна творчiсть вiнницького колективу не могла не привернути уваги центральних телевiзiйних каналiв, бо «вживу» навiть там вже давно нiхто не спiвав.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
