Володимир Жмурко, мисливець із 35-річним стажем: "МІЙ ГОЛОВНИЙ ТРОФЕЙ ІЗ САФАРІ - ВІДЕОФІЛЬМ"
Кожен чоловік у душі — мисливець. Так повелося з кам'яного віку, коли, аби вижити, сильній половині доводилося полювати на мамонтів.
Однак у Володимира Жмурка, якого у Вінниці знають як засновника однієї з перших в Україні збройних фірм «Сапсан», полювання — величезна пристрасть...
Володимир Iванович – мисливець із 35-річним стажем. Працюючи свого часу у вертольотному підрозділі цивільної авіації у Західному Сибіру, він полював і в Заполяр’ї, і на Алтаї, і на Камчатці... На рись, на вовка, ведмедя... А нещодавно повернувся із Африки, де побував на справжньому сафарі.
– Африка надзвичайно вразила мене, – зізнався по приїзді Володимир Жмурко. – Років 8 тому я привіз в одне з мисливських угідь області перших іноземців. Після того вони стали частими гостями. До речі, в Африку я поїхав на запрошення італійців.
– I що ж таке африканське сафарі? Які трофеї ви привезли звідтіля?
– Африканський мисливський туризм з’явився десь у 30-х роках минулого століття. Передбачає сафарі полювання на тварин так званої «великої п’ятірки» – леопарда, буйвола, лева, слона та носорога. Зрозуміло, що вартість ліцензії на ці види тварин вимірюється десятками тисяч доларів. Тож організувати сафарі у Африці під силу лише заможним іноземцям. Але для мисливців найпоширеніша здобич – антилопи, газелі. Я мав нагоду вполювати носорога та кабана, але який сенс залишати купу м’яса гієнам? Тож найголовніший мій трофей – це відзнятий там відеофільм.
Слід зазначити, що прибутки від мисливського туризму – одна із значних статей доходу африканських країн. Мабуть, саме тому місцеве населення на своїх ранчо вирощує антилоп та газелей. Однак, на мій великий подив, там я не бачив жодного магазину зброї, хоча, як це не парадоксально, майже у кожній найбіднішій хижі мають автомат Калашникова.
Щоденно на «джипах» ми долали африканськими пустелями та джунглями по 350-500 км. Пощастило побувати у національних заповідниках Кенії – Найробі, де щоденно буває понад 500 тисяч туристів, та Ембаселі – 100 тисяч. Що приголомшило? Разючі контрасти між європейською цивілізацією великих міст та, по суті, первісним ладом у глибинці. У столиці Ефіопії, наприклад, 3,5 млн. жителів. В офісах комп’ютери, на дорогах розкішні іномарки, будинки із сучасних матеріалів, але бачив я й інше: як селяни обробляють землю дерев’яною сохою, а живуть у куренях, вкритих пальмовим листям. Зустрів і 12-річну дівчинку, яка вже мала двох власних дітей.
Та, попри це, слід відзначити належний рівень освіти. Я спеціально брав дивитися шкільні підручники і був неабияк вражений, наприклад, тим, що діти вивчають соціальне і цивільне право. А взагалі африканські країни, з усього видно, мають непогане майбутнє.
Тамтешні уряди усіляко заохочують приплив іноземних інвестицій. Скажімо, дороги там будують китайці, до речі, за якістю кращі, ніж з Вінниці до Києва. Приваблює інвесторів і те, що землю під виробництво дають абсолютно безкоштовно і на 5 років звільняють від будь-яких податків, а після 5 років податки беруться тільки від прибутку. Саме тому багато іноземців будують там ресторани, готелі.
– Як вас зустрічало місцеве населення?
– Дуже привітно. До речі, африканці дуже вродливі, особливо жінки та дівчата. Власне, мають майже європейські риси, от тільки темношкірі. Де б я не зупинився, до мене підходили і пропонували різні поробки з африканських матеріалів. При цьому не намагалися, як у інших країнах, обманути чи вкрасти. Єдині липкорукі створіння там... мавпи. Коли ми сідали обідати (а переважна більшість ресторанів там відкриті), офіціантам доводилося палицями відганяти настирливих мавп, які так і норовили потягти щось смачненьке.
– А чим пригощали в Африці?
– Переважно м’ясом: курятиною, яловичиною, свининою... А у ресторанах Кенії подавали м’ясо крокодила.
Їжа дешевша, ніж в українських ресторанах.
Дуже цікавим для мене було побачити у національних ресторанах і танці народів Африки. Але чи не найбільше вражень справило на мене африканське весілля.
– А що стало для вас найбільшою несподіванкою?
– Одразу й не скажу, там все інше. Особливістю є, наприклад, відсутність дорожних знаків. Їх немає навіть у столиці. Їздять – як кому заманеться, тож бачив чимало ДТП. А ще багато водіїв вживають «чад» – рослину, котра збуджує організм і не дає заснути.
Повною несподіванкою для мене було знайти у одній з антикварних лавок... бронзовий барельєф Сталіна. Здавалося б, звідкіля йому там взятися? А виявляється, ще з 16 століття росіяни виконували медичну місію в Африці. Та й білий генерал Краснов починав свою військову кар’єру саме в Ефіопії. До речі, там і досі знаходиться російський госпіталь Червоного Хреста, де 60 медиків надають допомогу ефіопському населенню.
А ще я відкрив для себе те, що квіти, які продають в Україні як голландські, насправді ... з Ефіопії. Просто вирощені на викупленій Голландією африканській землі.
...Володимир Жмурко не приховував, що закохався в Африку.
– Хтозна, чи доведеться мені ще колись там побувати. Але африканський світанок назавжди залишиться у моєму серці.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =