НЕВIДОМИЙ МАРШАЛ МАЛИНОВСЬКИЙ. Що пов'язує з Вінниччиною відомого воєначальника?
31 березня виповнилося 40 рокiв з дня смертi одного з видатних полководцiв Другої свiтової вiйни, мiнiстра оборони СРСР середини 60-х рокiв, нашого земляка Родiона Яковича Малиновського. Його життя у багатьох епiзодах схоже на пригодницький роман i має багато таємниць.
Одним iз досi не з’ясованих питань є iсторiя народження Малиновського. За однiєю з версiй, батьком майбутнього маршала був одеський караїм Янкель (Якiв) Малиновський. Караїми – це залишки колись могутнього народу хозарiв, котрі у прадавнi часи прийняли крайню форму iудаїзму. Вцiлiла їх частина згодом розселилася на теренах Криму, Волинi та Литви. Про Янкеля Малиновського вiдомо дуже мало. Знаємо, що у кiнцi XIX столiття вiн жив в Одесi i працював землевпорядником. Обмiряючи земельнi дiлянки на Подiллi у Тиврiвськiй волостi, вiн покохав просту селянську дiвчину-красуню Варвару. На тi часи мiжконфесiйнi i мiжнацiональнi шлюби вороже зустрiчалися своїми громадами. Тому й не дивно, що родичi як Янкеля, так i Варвари були проти. Не зареєструвавши шлюбу, вони переїхали в Одесу. У великому мiстi до таких випадкiв у тi часи вже ставилися терпиміше. Проте по приїздi Янкель загинув пiд час сiмейної сварки, коли рiдний брат ударив його ножем. Батько загинув ще до народження сина. А 23 листопада 1898 року з’явилося на свiт немовля, якого назвали Родiон. Деякi джерела стверджують, що хлопчика при народженнi назвали бiблiйним iудейським iм’ям Рувiм.
Через 5 рокiв пiсля народження сина Малиновськi повернулися з Одеси до Ворошилiвки. У Сутисках, Калинiвцi, Ворошилiвцi та Клiщевi пройшли його дитячi і юнацькi роки. Справжньою батькiвщиною майбутнього полководця стала саме Вiнниччина.
За однiєю з версiй, народився хлопчик не в Одесi, як це записано в офiцiйних документах, а в селi чи то Ворошилiвка, чи то Клiщiв теперiшнього Тиврiвського району. Та й не могла проста вдова з немовлям на руках 5 рокiв прожити у зовсiм незнайомому мiстi. Бiологiчним батьком Родiона Малиновського насправдi був граф Гейден із Сутисок, який взяв молоду жiнку куховарити. На користь цiєї версiї говорить i той факт, що син простої кухарки, та ще й незаконнонароджений «байстрюк» Рувiм-Родiон виховувався разом з двома синами графа. Разом з ними вiн навчався панських манер, грамоти та французької мови. Коли ж до дружини графа дiйшли плiтки про вродливу кухарку, Варвара була зразу ж звiльнена зi служби.
Варвара таки вийшла вдруге замiж i перебралась із сином у сусiднє село Клiщiв. У 1911 роцi, пiсля закiнчення сiльської школи, Родик пiшов працювати до помiщика у Шендерiвцi. Проте юнак мрiяв про бiльше. Через 2 роки вiн назавжди залишив Подiлля, переїхавши до Одеси, де дядько Михайло влаштував працювати племiнника у галантерейний магазин.
Влiтку 1914 року розпочалася 1-ша свiтова вiйна. П’ятнадцятирiчний юнак, приховавши свiй справжнiй вiк, добровольцем пiшов на фронт. Спочатку Малиновський попав у школу кулеметникiв. Воював завзято. Вже у жовтнi вiн отримав свою першу нагороду – Георгiївського хреста (найвищу солдатську вiдзнаку Росiйської iмперiї).
З 1916 по 1919 роки у складi росiйського експедицiйного корпусу Родiон Малиновський брав участь у бойових дiях на полях Пiвнiчної Францiї.
По закiнченнi вiйни у серпнi 1919 року через Владивосток вiн повертався додому на рiдне Подiлля. Проте на Уралi був заарештований бiльшовицьким патрулем, оскiльки на плечах у Родiона були унтер-офiцерськi погони. Лише дивом Малиновський уник розстрiлу. Щоб врятувати собi життя, вiн погодився вступити до Червоної Армiї.
Пiсля закiнчення громадянської вiйни Малиновський залишився служити у Червонiй Армiї, де зробив стрiмку вiйськову кар’єру. В 1930 роцi вiн закiнчив Вiйськову академiю i тодi ж був призначений начальником штабу кавалерiйського полку, а далi служив у штабах Пiвнiчно-Кавказького i Бiлоруського вiйськових округiв. У 1937 – 1938 роках брав участь у громадянськiй вiйнi в Iспанiї.
Ще однiєю таємницею залишається той факт, що Малиновського не було репресовано наприкiнцi 30-х, коли винищили практично все вище керiвництво Червоної Армiї.
З 1939 року Родiон Малиновський викладав у Вiйськовiй академiї. З травня 1941 року вiн вже командував стрiлецьким корпусом, що розмiстився пiд Одесою.
Справжнiм зоряним часом для Малиновського став момент, коли фашистська Нiмеччина напала на Радянський Союз. Сталiн звернув увагу на успiшнi дiї Малиновського вже на початку вiйни. З 1942 року вiн командував найбiльшим вiйськовим формуванням Радянської Армiї – фронтом. Нагадаю, що пiд час вiйни фронт нараховував 3-9 загальновiйськових, 1-3 танкових, 1-2 вiйськово-повiтряних армiй, до десяти iнших вiйськових з’єднань.
Родiон Малиновський почергово командував Пiвденним, Пiвденно-Захiдним (з жовтня 1943 – 3-м Українським) фронтами. Керував декiлькома операцiями по визволенню України. Проте з наявних публiкацiй про його життя вiн чомусь за всi роки воєнного i повоєнного життя не хотiв побувати у рiдних мiсцях, хоча часом дороги проходили дуже близько вiд Вiнниччини.
Родiон Якович пiдписав вiд iменi Радянського Союзу акт про перемир’я з Румунією - сателiтом Гiтлера. Тодi ж Малиновському було присвоєно звання маршала. Далi вiн керував радянськими вiйськами у Будапештськiй i Вiденськiй операцiях, а також командував вiйськами Забайкальського фронту проти Японiї. В 1945 – 1956 р.р. - командуючий вiйськами на Далекому Сходi.
Ще пiд час вiйни Родiон Якович подружився з Микитою Сергiйовичем Хрущовим. Коли ж у березнi 1956 року той очолив державу, Малиновський одразу був призначений першим зам. мiнiстра оборони. А вже через пiвтора року, пiсля усунення Г. Жукова, був призначений мiнiстром оборони Радянського Союзу. Хрущов тодi вважав, що Радянську Армiю повинна очолювати людина, якiй можна повнiстю довiряти. Але фатально помилився.
Попри все, що зробив Хрущов для Малиновського, той таки приєднався до державного перевороту 1964 року. В результатi країну на довгi роки очолив Л.I. Брежнєв.
Помер Родіон Якович Малиновський у Москвi i був похований у Кремлiвськiй стiнi. Пiзнiше дочка маршала згадувала, що якось вона запитала батька, чому той не хоче написати мемуари про останню вiйну, батько вмить став серйозним i вiдрiзав: «Нехай брехню про цю вiйну пишуть iншi!». Можливо, саме зараз є всi пiдстави написати справжню iсторiю життя нашого видатного земляка.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
