"ДОЛЮ БРАТА ВИРІШИВ НАЧАЛЬНИК ТЮРМИ. Може, я знайду Васю у Вінниці?"
Ваші листи, шановні читачі, продовжують надходити. I сьогодні ми знайомимо з деякими з них. Ось лист від Ольшевської (Загарії) Людмили, яка просить прочитати її історію, аби допомогти їй знайти брата Загарію Василя Георгійовича, 1937 р.н. Ось що розповіла Людмила:
– Наші батьки Георгій та Марафта Загарії жили у довоєнній Румунії (тепер це село Зеленів Чернівецької обл.). Після вересня 1939-го багато невдоволених селян залишали свої домівки, переходили кордон до Радянського Союзу, щоб потрапити у «комуністичний рай». Так і мої батьки перейшли кордон з двома дітьми на руках: 3-річним Василем і 9-місячною Мінадорою (це була я). Однак при переході кордону батьки одразу потрапили до рук радянських прикордонників, і їх посадили у в’язницю. Мою маму з дітьми відправили у тюрму у Вінниці. В камеру, де ми знаходились, постійно заходив начальник тюрми. І хоча там було багато дітей з матерями, він чомусь поклав око саме на нашого Васю. Якось він прийшов і почав вмовляти маму віддати дітей у притулок. Мовляв, чого їм у камері сидіти, будуть доглянуті, нагодовані, а як вийдеш з тюрми – так їх і забереш. До того, тебе і так швидко відпустять, бо маєш двоє маленьких дітей. Мама довго вагалася, а потім погодилась. Але тільки нас забрали, на другий день її відправили етапом у Казахстан. Мама впиралась, плакала, кричала, що без дітей нікуди не поїде. Звичайно, її ніхто не слухав. Так вона залишила Вінницю і нас. А потім почалася війна. Тільки в 1945 році мама повернулась у Вінницю, тут вони зустрілись з батьком і почали шукати своїх дітей. Але безуспішно.
– А як же знайшли вас, Людмило?
– У 1940-му році бездітна сім’я Ольшевських взяла з Вінницького дитячого будинку новонароджену дівчинку Зою Хлебайщі. Але згодом виявилось, що дівчинка глухоніма, то занесли дитину назад. Однак у дитячому будинку сказали, що не можуть просто так прийняти від них дитину – натомість вони мають взяти іншу. Не знаю, як так вийшло, але працівниця дитячого будинку взяла у тих батьків з рук Зою і поклала її в найближче ліжечко. Там лежала я. А звідти дістала мене зі словами: «Йдіть швидше, щоб вас ніхто не бачив», – і швидко віддала. Ні документів, ні історії не дала. Лише сказала: «Її звати Міна», а батькам почулося – Міла. Так я стала Людмилою. У метриці ім’я потім виправили, а от дата народження залишилась Зоїна – 20.02.1940.
– Звідки ви дізнались, що Ольшевські – не ваші рідні батьки?
– У 1968 році у газеті «Вінницька правда» було оголошення: «Розшукую своїх двох дітей: хлопчика Васю, 1937-38 р.н., та дівчинку Мінадору, 1939 р.н. В 1940 році вони опинились у Вінницькому дитячому будинку. Марафта Загарія». І тоді мої батьки сказали, що імена схожі, нібито про мене мова. Я написала тій жінці, ми зустрілися, розказали свої історії. І Марафта та Георгій вирішили, що я і є їхня донька. З того часу ми постійно спілкуємось і намагаємось знайти брата Василя. І хоча мама вже померла, але незадовго до смерті вона сказала, що впевнена – долю мого брата вирішив тоді начальник тюрми.
ШУКАЮ МАМУ
Дуже прошу допомогти у розшуках своєї матері Сиваківської Зої Петрівни, 21.11. 1960 р.н.
Посварившись з чоловіком, 30.11. 2006 року пізно ввечері пішла з дому і досі не повернулася. В неї темне, короте волосся, зріст до 165 см, схильна до повноти. Хронічних захворювань, фізичних та психічних розладів не має. Була одягнена у зелену куртку, чорний кашкет, чорні калоші на хутрі. Подивіться на фото – може, десь її бачили. ( 8067 665 34 37, 8 (04342) 2 44 83
ОДНОКЛАСНИКИ, ВІДГУКНІТЬСЯ!
Я, колишній староста класу Фармагей Анатолій, розшукую випускників першого випуску Кіблицької школи Гайсинського району Вінницької області 1954 року: Волкового Миколу Васильвича, Гаман Надію Іванівну, Гамана Миколу Івановича, Задарновську Галину Вацлівну, Омельчука Петра Макаровича, Смілянець Євгенію Марківну, Тараненко Лілію Степанівну. Всі вони – 1934-38 р.н. Доля решти однокласників мені відома. Мій телефон у Луцьку: 8-0332-72-04-65.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
