90-РІЧНИЙ ВАСИЛЬ НОСОЛЮК і до цього часу викладає у педагогічному університеті
Свою дружину він знайшов, коли вона була студенткою, а він — проректором...
Завтра Василь Носолюк святкуватиме своє 90-річчя. Повірити у те, що йому вже минає 9-й десяток, важко, адже він і досі навчає студентів фізиці, щоранку робить зарядку та щоліта влаштовує 10-кілометрові марафони.
Його життя розпочалось ще у 1917 році у селі Славута (тоді ще Вінницької області). Василь Микитович був одним із семи дітей у сім'ї Носолюків. Коли йому було 3,5 року, помер тато і мама залишилась сама.
- Важкі були часи, — розповідає Василь Микитович. — На щастя, поряд був ліс, де ми збирали ягоди, гриби, дикі яблука, жолуді та горіхи. У 16 років я змушений був йти на заробітки. У Шепетівці працював різноробочим на будівництві. Але дуже хотів здобути освіту, тому вступив у шепетівський інститут на вечірній факультет. Вдень — працював, ввечері — навчався. А через 2 роки поїхав навчатись до Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького. Звичайно, було важко, на стипендію прожити нереально, у мами не було можливості допомагати. Декан факультету розумів мої труднощі і допомагав — відсилав слабких студентів не до репетиторів, а до мене на додаткові заняття. Адже я гарно знав математику, фізику, хімію і ботаніку.
Після вузу Василь Микитович поїхав у Попельнянський район (недалеко від Києва) працювати учителем. Але встиг пропрацювати лише рік, бо почалась війна.
- Ми з сільськими хлопцями пішли воювати. Служили в ополченні — привозили зброю на фронт. А згодом після кількамісячного навчання у артилерійському училищі я став наводчиком. На фронті отримав 4 поранення: в голову, у руку, в ногу та ще один осколок потрапив у око. Закінчив війну у званні лейтенанта.
Він міг би продовжувати військову кар’єру, але мріяв повернутись до вчительства. Тому погодився на пропозицію викладати фізику у Станіславському педагогічному інституті.
- Саме там я зустрів свою дружину, — розповідає Василь Микитович. — Вона була студенткою, а я — проректором з наукової роботи. Почали зустрічатись, а згодом одружились. У нас народилась донька Наташа.
- А як доля занесла вас до Вінниці?
- У 1965 році переїхали до Вінниці. Ми з дружиною влаштувались на роботу у Вінницький педагогічний інститут. Я 10 років був завідуючим кафедрою, захистив докторську дисертацію, випустив 5 посібників з фізики. Дружина працювала асистентом на кафедрі російської мови, після виходу на пенсію присвятила себе сім'ї. Зараз вона любить на кухні поратись, смачні страви готувати, а я їй допомагаю.
До речі, Василь Микитович мріяв одружитись лише з українкою. І коли донька Наталя розповіла, що закохалась у поляка Богдана, він був категорично проти.
- Донька проплакала місяць, — розповідає Василь Микитович. — Всі знайомі жінки ополчились проти мене. Казали, що безсердечний, і я вирішив познайомитись з її коханим. Богдан виявився толковим хлопцем. Згодом ми прийняли його у нашу родину. Діти подарували нам онучку Юлію.
Онучка — найбільша гордість Василя Микитовича. Вона закінчила факультет україністики Варшавського університету і зараз працює у редакції, що видає у Польщі україномовну газету «Фермер».
До речі, у Василя Микитовича є хобі. 30 років він присвятив мисливству та рибальству. Тепер вже здоров'я не дозволяє займатись цими захопленнями. Але влітку, коли у Василя Носолюка тримісячна відпустка, він влаштовує собі так звані теренкури — пішохідні марафони. Він ходить берегом річки 5, 10, 12 кілометрів і вважає, що це і є секретом його здоров'я та довголіття.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
