"Подільська радниця" :: "ВИ БУДІТЬ, РУШНИКИ, І СКЛИКАЙТЕ З ДАЛЕКИХ ЧУЖИН УКРАЇНЦІВ..."

Якщо проза – розкидане багатство, то поезія – нанизані у намисто перли. Але якщо дехто вважає, що поезію пишуть тільки закохані, то це не зовсім так. Заримувати можна не лише почуття, але й актуальні думки з приводу політичної ситуації, соціальних проблем, зрештою, просто якісь життєві враження... Що це справді так – ви можете переконатися, прочитавши вірші наших читачів та членів літературної студії «Пектораль», котрий діє при редакції газети «33-й канал».

СУДЬБА ТАНКИСТА

Я вспоминаю дядю Гришу,
Давно погиб он на войне.
Хотя о нем я знаю мало,
Но все же грустно очень мне.
В тот первый год войны жестокой
Мой дядя был в расцвете сил,
Ушел на фронт тогда танкистом,
В боях захватчиков громил.
Но враг к Москве все ближе рвался.
Пришлось плацдармы защищать
И, видно, так судьба сложилась,
Чтоб жизнь свою в бою отдать.
Погиб он где-то под Смоленском...
Разбитый танк остался там,
Пришла оттуда «похоронка»,
Судить о ней уже не нам.
С войны живым он не вернулся.
В могиле братской дядин прах.
Ведь в танке все живьем сгорели.
Стрелял по танку метко враг.
Жена осталася вдовою.
Хоть и пришел фашизму крах,
Была победа дорогою,
Зато разгромлен грозный враг.
Война – жестокий всем урок.
При ней бездействуют законы.
Ведь дядя был не одинок –
В боях погибли миллионы...

Николай БОНДАРЧУК

ЯК У НАШОГО СІРКА

Як у нашого Сірка блохи завелися...
Хай би трясця вас забрала! Звідки ж ви взялися?
Терпить муку, бо ж кусають, як тії гадюки,
Покусали морду, спину клятії падлюки.
Ось так в нашій Україні партій наплодилось,
Як на нашому Сіркові тих бліх оселилось.
Тая партія хороша, а та ще важніша...
А в народу від тих партій «поїхала криша».
Яких тільки назв немає! І праві, і ліві...
Обіцяють всякі блага і заморські дива,
Обіцяють і зарплату, й дешеву свинину.
У народу від тих жартів покотилась слина.
Шкода, що не випускають хімзаводи дусту,
Бо посипав би Сіркові морду й спину густо,
Щоби блохи перестали Сірка доїдати,
А так званії обранці – народу брехати.

Володимир МАРУЩАК

О ЖЕНЩИНЕ

Я всесильна, всевластна,
Я – женщина.
Я слаба и несчастна,
Я – женщина.
Я – листок от березы нежной,
Я – снежинка метели снежной.
Непутевая, нерадивая,
Для мужчины всегда красивая.
Я – прошедшее, я – грядущее,
Знающее и могущее.
Воспоминанье твое обожженное,
Я – любимая, я – прощенная.
Я – французская,
я – индийская,
Украинская и российская,
Я – немецкая и австрийская,
Белорусская и сирийская...
Просто Женщина – обыкновенная,
Символ вечности и мгновения.

Ольга ГОРИНА

***

Тихо вечір гасне,
Вітром цвіт колише.
Ти моє прекрасне,
Ти моє колишнє.
Я тобі залишу
Про любов на згадку
Чорно-синю тишу
В золотаву цятку.
Вогкими вустами
Не торкнешся скроні –
Ніч густа між нами.
Ти моє безсоння.
Жук-ліхтарик світлий
Над гілками вишні
В чорній тиші світу
Про любов напише.

Юрій СЕГЕДА

ЗЕРНА

Я в будущее бросил зерна
И жду теперь, когда взойдут.
Взойдут ли? – не уверен твердо.
Да не напрасным будет труд!
Но если в них есть жизни сила –
Им не засохнуть на корню.
Пусть погибает все, что хило.
В тех зернах веру я коплю.

Вячеслав ВЛАСОВ

РУШНИКИ

Це сучасне і суєтне місто – тут дім тепер мій.
Рушники в нім не вішають: нині вони вже не в моді.
Та коріння моє – дорогі гречкосії сільські.
Їм вклоняюсь низенько, їх всіх пам’ятаю й сьогодні.
Дістаю рушники із стареньких бабусиних скринь.
Їх давали синам, як ішли ті в далеку дорогу.
На них – неба Вкраїни журливого заполоч-синь.
Там сплелись горе й радість, і німії молитви до Бога.
Вишивались вони кришталями бабусь моїх сліз.
Гладдю, хрестиком взимку здебільш, а частіше – ночами.
При свічках, каганцях, під тужливий мугикання спів.
Чим були, рушники, ви для них? Що в житті означали?
З рушником, хлібом-сіллю зустрічали жаданих гостей.
Ним в’язали сватів, як була на виданні дівчина.
Ним квітчали в хатах карточки найдорожчих людей.
На рушник клали хліб, як ішов хтось навік в домовину.
Завжди вбрані в рушник на покутті святі образи.
На весільний рушник молодята ставали до шлюбу.
А орнаменти ті – то таких кольорів і краси,
Що і через сторіччя на них милуватись ще любо.
Лавки і рушники – все багатство селянських хатин.
Рушники ж берегли, як реліквії і як таїну.
Ви будіть, рушники, і скликайте з далеких чужин
Українців й стеліться стежиною їм на Вкраїну.

Світлана СМОЛЯР, пенсіонерка

ЭЛЕГИЯ

Как много пыли – я и не заметил –
В почтовый ящик время нанесло!
Бежать, срывая дверь с неспешных петель?
Кого-то звать беспамятству назло?
Куда? Зачем? Великий неудачник,
Мой век в архив потомками снесен,
А я для них – замешкавшийся дачник,
Последний доживающий сезон...

Александр ТРОФИМОВ

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16