Iсторія нашого народу знає немало героїв, яких по праву можна назвати великими синами України. Одним з них був Михайло Дорошенко, видатний військовий і політичний діяч першої чверті XVII століття, сподвижник гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, оспіваний разом з ним у багатьох історичних піснях та думах.
Михайло Дорошенко походив з козацько-шляхетського роду, мав власний герб. Вперше його ім’я згадується у джерелах часів «смутного времени» в Московській державі, коли він був уже полковником. За свідченням сучасників, Дорошенко був високий на зріст, міцної будови тіла, був відчайдушно хоробрий у боях, у вірі православній стійкий, мав великий авторитет як серед старшин, так і серед рядових козаків.
Період першої чверті XVII століття був часом грандіозного злету слави українського козацтва, чия відвага дивувала увесь світ, змушувала тремтіти Крим та Османську імперію, польське панство та московське боярство. Варто згадати хоча б 1615-й рік, коли козаки, перетнувши Чорне море, здійснили сміливий напад на Константинополь під проводом Сагайдачного, брав участь у походах на Московщину на боці Речі Посполитої. Під час останнього походу козаки взяли міста Скопин, Ряжськ, Переяслав-Заліський, Єлець, Серпухов і дійшли до самої Москви. Повернувшись з походу, Дорошенко подарував одній з київських церков ікону під назвою «Корчма» і залишив на ній свій дарчий напис. Під час Хотинської війни з турками 1621 року полковник Михайло Дорошенко відзначився великою хоробрістю. Навіть турецькі хроністи засвідчили, що він «славний і хоробрий вождь».
У 1622 році після смерті Сагайдачного гетьманом став Олифір Голуб, хоробрий, але малоініціативний ватажок, і вже наступного 1623 року реєстрові та запорозькі козаки обрали гетьманом Михайла Дорошенка.
Розуміючи всю складність обставин, у яких на той час була Україна, Дорошенко продовжував проводити ту ж саму політику, що й Сагайдачний – захищати права козаків, не конфліктуючи відкрито з Польщею. Це не завжди вдавалось. У 1625 році польські магнати почали захоплювати земельні угіддя реєстрових козаків Канівського та Черкаського полків. Це привело до збройних сутичок. Коронний гетьман Станіслав Конецпольський з великим військом виступив з м. Бару на Білу Церкву, щоб покарати козаків. Дорошенко випередив його і спішно прибув до Черкас, де стояли реєстрові полки. На допомогу реєстровцям прийшли запорожці на чолі з наказним отаманом Марком Жмайлом. Козацькі полки стали табором біля Кременчука (Курукові озера). 15 жовтня 1625 року коронні війська пішли у наступ, але козаки не тільки вистояли, а й відповіли ударом на удар. Бої точилися два дні. Зазнавши великих втрат, Конецпольський почав мирні переговори. Від козаків делегацію очолив Михайло Дорошенко. У результаті укладеної угоди козацький реєстр було збільшено від трьох до шести тисяч. Польський уряд зобов’язався виплатити козакам 60 тисяч злотих.
У 1628 році на прохання брата кримського хана Шагін-Гірея Дорошенко з військом пішов до Криму, щоб допомогти Шагін-Гірею оволодіти Бахчисараєм. Коли козаки почали штурм Бахчисараю, татари Шагін-Гірея підступно вдарили їм у спину, Михайло Дорошенко загинув у нерівному бою. Ось як змалював цей останній бій український письменник Костянтин Басенко в своєму історичному романі «Початок»:
«... Гетьман Михайло Дорошенко із старшиною стояв на пагорбі, як раптом татари ринули до центру козацького табору. Лише сотня охорони була з гетьманом та ще частина козаків з полку Олифіра Голуба, які встигли приспіти йому на допомогу. Такої жорстокої різанини ще не бачив кримський степ. На кожного охоронця лізло по десятеро ординців. Козаки билися відчайдушно, зі всією можливою люттю та силою. Михайло Дорошенко піший рубався нарівні з козаками. Він знав, що це кінець. Ліва рука вже не діяла, рукав розсічено, на червоному жупані липка кров, кров на обличчі, на руках. Бив і бив правицею безперестанно – як колись ще із Сагайдачним під Кафою, як під Хотином. Купою лежали біля нього порубані татари, але кільце поступово звужувалося. Впали останні посічені охоронці. Впав і сам Дорошенко, пронизаний списом в груди».
Син Михайла Дорошенка – Дорош, що теж брав участь у цьому поході, вивіз тіло батька з Криму на Січ. Дорош мав трьох синів. Один з них – Петро Дорошенко – був гетьманом Правобережної України в 1665 – 1676 роках.
До нащадків Михайла Дорошенка належали письменник М.В. Гоголь, Наталя Гончарова (дружина О. Пушкіна) та відомий історик і політичний діяч доби УНР Дмитро Дорошенко.
Михайло Дорошенко був мужнім лицарем, який понад усе ставив козацьку честь і відвагу. Дай Боже, щоб таких відважних героїв і надалі мав наш багатостраждальний, волелюбний народ.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
