ПАРИЖАНКА ГРАФИНЯ БЕНЕТ У СВОЄМУ МАЄТКУ В ОЛЕКСАНДРІВЦІ ТОМАШПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ ДОЖИЛА ДО 103-Х РОКІВ
Графиня Бенет була паризькою естеткою, жила в ту пору, коли французька столиця однією з перших у Європі почала потерпати від технічного прогресу цивілізації. Париж став надто задушливим і галасливим. Графиня кожного літа пакувала валізи і виїздила під благословенні шати дубових і яворових крон свого маєтку в село Олександрівку поблизу Томашполя.
Все тут було облаштовано для тиші, спокою і відпочинку, надто ж дендрологічний парк з квітчастими клумбами, стрункими алеями, двома чарівними озерцями, лебедями і альтанками. Близько ста сортів різного дерева та кущів розводив у цьому парку персональний садівник — дендролог графині. Парк був предметом гордості і ознакою особливо аристократичного шарму її вельможності.
Одначе все на світі має свій початок і свій кінець. Графиня померла ста трьох літ від роду, 1916 року в Москві, від'їжджаючи до Парижа. Вона не знала, що за рік зчиниться та веремія, котра безтямно, бездумно і безсердечно нищитиме все, що паном звалося. Не могла вона знати, що її парк, озера, квіти, клумби, всі навколишні будівлі стануть осердям тієї веремії, бо хоча владу ніби й узяв народ, щоб жити так добре, як графиня Бенет, але це звучало як вигадка або казка. Тим паче, що графським палацам було оголошено війну, жити в них ніхто не збирався. Пощастило хіба що коням — вони з дядьківських хлівів переселилися після колективізації у графські конюшні, а почасти і в маєтки, правда, уже пограбовані і напівзруйновані.
Іншими словами, від парку графині Бенет залишилася хіба що назва. Тримався він ще якось купи тоді, коли тут був відділок цукрокомбінату, яким керував тямовитий господар П. Ковернега. Принаймні, в 1968-му році коли від нащадків садівника графині Бенет надійшов несміливий, обережний запит про те, чи збереглися в парку якісь сліди їстівного каштана, то у відповідь було написано, що парку вже немає — боялися, що хтось з родоводу Бенетів захоче в гості, а тут нема чим хвалитися і нема кому навіть розповісти і показати, де що було. Занепад цілковитий! Спасибі тільки дереву, яке вистояло у вогнях революції і безгосподарності, всупереч логіці агресивних подій.
Надто багато перепало паркові графині Бенет після розвалу СРСР і економічної розрухи на всіх рівнях господарювання. Парк цілковито залишився без господаря, і його «генералітет» — гордовиті дуби, ясени, явори, каштани — опинилися в тісному оточенні нахабної плебейської піхоти — кущів, які пішли в навальну атаку, доп'ялись до висоти тридцятиметрових крон і вже були б задушили цих витязів дендрології в надто тісних обіймах, якби сюди не прийшла служба «Агролісу» під командою Михайла Леонтійовича Вдовцова. Людина з серцем патріота-історика і живою душею професіонального лісівника побачила у тих хащах дикого буйнолісся контури колишньої краси і вроди, згадала, що в цих краях багато літ працював талановитий фахівець, цінитель і умілець мистецтва творення алеї, декоративних куточків, куртин, квіткових і дендрологічних розсадників, мудрий господар Анатолій Макарович Поліщук. І хоча він був людиною уже далеко не першої молодості, М. Вдовцов призначив його хазяїном того, що звалося колись парком графині Бенет, і поставив завдання — вернути цьому куточкові білого світу давню красу.
Лісомисливське підприємство «Поліщукове» виникло лише два роки тому, але його уже не впізнати. Тільки «стерня» штурпаків між віковічними деревами нагадує, що тут були дикі зарості самосіву, тільки омела на деяких найстаріших особинах свідчить, що вони вибилися з сили і їх опосів оцей «рак» нашої доби. Вже повсюди — сліди оновлення: стрімкі алеї, барвисті клумби, самшитові оздоби доріжок, сучасна колиба вигадливої архітектури альтанки, лавиці у затишному розсаднику, в затінках, розчищений кизиловий дендрарій, пасіка за ажурним білим парканом, плеса двох ставочків, ще не очищених, але вже ожилих, багато сонця в оновлених і проріджених кронах. А ще — міні-кухоньки з плитами, мангалами для шашликів. Про хороше повідомляти не треба — розголос і сам іде. Звідусіль, особливо на свята і по вихідних, їдуть сім'ї, компанії, гурти — є де посидіти. Ще тут не дуже тісно, але уже густо, уже люди знають, і від кожного чуєш добре слово, що відродили одну з природних перлин Поділля.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
