ЗОЛОТО З ЧЕРНIГІВСЬКИХ ПIДЗЕМЕЛЬ ЩЕ НIКОМУ НЕ ВДАЛОСЯ ВИНЕСТИ
Мiсту – 1300 рокiв. Хоч ця земля близько до столичного гамору, Чернiгiвщина з усiх сил намагається зберегти свiй стародавнiй спокiй.
Адже у 8-9 столiттi Чернігiвсько-Сiверська земля увiйшла до складу Київської Русi, де Чернiгiв за розмiрами i значенням поступався лише Києву. I вже у 1097 року у м. Любечi вiдбувся перший в iсторiї Русi з’їзд князiв, на якому ухвалили припинити мiжусобнi вiйни. Чернiгiвчани тепер гордо називають себе правнуками великої княгинi Ольги та князя Iгоря.
Про це ми дізнались, відвідавши Чернiгiвську область в рамках прес-туру «Україна очима редактора».
Так-от, як тiльки проїхати Семиполки, тобто найдовше село Київської областi, то в очi впадає рiвнинна мiсцевiсть i лiси. Такою Чернiгiвщина була i за часiв князiв. Як тодi, так i тепер тут вирощують лани картоплi, пшеницi. Щоправда, сосновi бори менше радують грибами та ягодами, як то було у часи князiв. Лiси ж, аж до брежнєвських часiв, слугували полiтикам мiсциною для полювання. Сьогоднi тут переважають луги, на яких де-не-де пасеться череда.
Хати зi ставнями i дощатими вiкнами. Пластику дуже мало. Навiть обласний центр, в якому мешкає 300 тисяч населення, не поспiшає модернiзувати свої помешкання. Все в унiсон стародавнiм Червонiй площi та соборам, яких у Чернiговi бiльше десяти.
Однак вся ця давнiсть таїть у собi таємничiсть. I не випадково. Адже Чернiгiв має пiд собою цiлi пiдземнi монастирi з храмами i некрополями. Тому з поколiння в поколiння переповiдають легенди про заховане золото. Наприклад, у 1968 роцi у стiнах однiєї iз келiй Антонiєвих печер, де колись було пiдземне монастирське кладовище, знайденi замаскованi глиною пiд колiр стiн нiшi зi шкатулками з дорогоцiнностями. Але, як знаємо, грошi щастя не приносять. Яскравий приклад цьому стався у Чернiговi. Там розкопали виступ Єлецької гори, i робiтники наткнулись на скарб iз срiбла i золота. Виконроб склав все те у мiшок i пiшов здавати у мiлiцiю. Але до цих пiр iде. Нiхто його бiльше не бачив...…
Тож бути у Чернiговi i не побувати на Болдиних горах – це не вiдчути самого Чернiгова. Вони – вiзитна картка мiста. «Болд» означає дуб. З Болдиної гори видно святий гай, де наприкiнцi 10-го столiття хрестили чернiгiвцiв. Болдина гора у центрi мiста. Над шляхом височить 300-лiтнiй дуб, один iз десяти в Українi за вiком. А спускаючись донизу, ви вийдете на Iллiнську церкву, яка розташована при входi в Антонiєвi печери. Їх протяжнiсть 350 метрiв, а форма нагадує вiсiмку. У печерах нинi триває реставрацiя, адже вони дуже пошкодженi у роки Другої свiтової вiйни. I все ж, у печерах з кiлькома храмами багато незвичайних мiсць. Одне з них – для лiкування одержимих нечистим духом. Тут встановлено дерев’яний хрест. Хвора людина, перебувши на цьому мiсцi нiч, стає здоровою.
Ми, журналiсти України, мали нагоду побувати на мiжнародному фестивалi дружби, яке з 1975 року проходить у Сенькiвцi. Село розташоване на територiї трьох держав – України, Росiї i Бiлорусi. На великому курганi встановлено монумент дружби, на якому майорять прапори трьох держав. Свято проходить надзвичайно зворушливо. Розпочинається тим, що зi шляху кожної держави до кургану рухається колона слов’ян з хоругвами. У колонах багато молодi, представникiв влади, артистiв, молодiжних органiзацiй, козакiв, полiтичних дiячiв. Свято супроводжується концертною програмою, працює мiстечко народних майстрiв, на якому продається все: вiд росiйського кришталю до валянок. Виробники запрошують поласувати нiжинськими огiрками, хлiбом, майонезом, сиром. Тут запросто можна помiняти грошi. Зазвичай люди з сiм’ями приходять до кургану вiдпочити. Усi разом спiлкуються за келихом «Чернiгiвського», розмiстившись просто неба на землi. Цiни – як на святi. Скажiмо, 100 грамiв шашлика коштували 20 гривень, а склянка пива – 4 гривнi. Але все те – дрiбницi, порiвняно iз духом дружби i єднiстю слов’ян. Кажуть, що навiть у роки «сухого закону» свято дружби у Сенькiвцi завершувалося купою пляшок з-пiд спиртного.
- Це свято назавжди, свято по-людськи, – дiлиться враженнями журналiст Лiдiя Мартинова iз газети «Новий путь» Рогнiдинського району.
За словами рибалки Олександра Iвановича, який пригощав бажаючих ухою iз карпа (бо довкола озер сила силенна), пiвень у Сенькiвцi спiває на три областi трьох держав: Чернiгiвську, Гомельську i Брянську.
Словом, у Сенькiвцi, як нiде, присутнiй дух слов’ян. Знаємо, що слов’янство видiлилось з Iафетового племенi пiсля Вавилонського стовпотворiння, коли виокреслились всi народи. “Русь є пiднiжжя Престолу Господнього. Вiдтак руська людина повинна зрозумiти це i дякувати Богу, що вона руська”,– сказав святий Iоан Кронштадський. I нинi найголовнiше – чи зумiємо ми усвiдомити себе продовжувачами великої справи руських князiв, якi були хранителями i захисниками духовних скарбниць тисячолiтньої iсторiї Русi.
У Сенькiвцi бiля кургану встановлено камiнь на знак того, що з часом з благословiння Патрiарха Московського i всiя Русi Алексiя буде збудовано храм Господнiй на честь Пресвятої Троїцi. А з 2003 року тут розвивається транскордонне спiвробiтництво у рамках угоди «Єврорегiон «Днiпро» у складi Чернiгiвської, Гомельської i Брянської областей. Цей Єврорегiон прийнято до Асоцiацiї європейських прикордонних регiонiв...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
