"ДРУЖИНА ПОЛЮБИЛА МОЛОДШОГО i мене покинула, але й до нього не пiшла…"
«Вирiшив подiлитися з вами своєю бiдою. Тiльки ви мене не засуджуйте, тому що i я теж грiшний багато в чому. Краще порадьте, як менi бути?
Отже, ми з Вiкторiєю (так звуть мою дружину) покохали один одного миттєво. Ми i ранiше один одного знали, але не були вiльнi, обоє одруженi. До нашої зустрiчi мiж нами нiчого не було, ми берегли вiрнiсть своїм половинам. Вийшло так, що майже в один час ми розлучилися. А незабаром i зустрiлися. Який щасливий час почався! Вiка поставила менi вiдразу умову: все повинно бути серйозно – вiнчання, весiлля. Звичайно, я трохи вагався. Вiнчання для мене стало б дуже вiдповiдальним кроком. Тодi я ще не дуже активно ходив до церкви i не розумiв значення цього таїнства.
Вiка дала почитати менi книгу «Любов i вiра» i ще багато рiзних цiкавих книг. Я жадiбно читав, ми ходили разом у церкву, вона познайомила мене з своїм духовним отцем, який спочатку поставився до мене з деяким недовiр’ям, а потiм звик. За Вiку вiн переживав дуже сильно. Навiть радив пiти в монастир. Але, побачивши, що Вiка дуже любить мене, благословив її вийти за мене.
Настав день вiнчання! Вiка була справжньою королевою! Ми були такi щасливi, але особливо вона, тому що так мрiяла стояти пiд вiнцем! Ми ж вже не були молодi: Вiкторiї – 35, а менi 41. У неї є добра слухняна дiвчинка – дочка, тодi їй було 13. Пiсля весiлля потекли щасливi днi. Ми були однiєю плоттю, завжди поряд. Всi нашi захоплення, круг знайомих, суспiльнi справи злилися воєдино. Життя було бурхливим i цiкавим. Ми нiколи не сварилися, разом ходили у храм, молилися, читали церковнi книги. Про це я завжди мрiяв.
Багато часу ми вiддавали громадськiй роботi: випускали газету, брали участь у пiкетах, зборах, маршах. I все це разом. ... Якось Вiка поїхала на з’їзд до Києва з двома соратниками i повернулася звiдти вже iншою людиною..
Я спочатку нiчого не зрозумiв. Холоднiсть з її сторони розцiнив як нездоров’я. Але пройшов час, та ставлення до мене не змiнилося. Я став допитуватися, що вiдбулося, i виявилося, що наш соратник на iм’я Дмитро, 22-рiчний хлопець, признався їй у коханнi у потязi з Києва додому. Це було б ще пiвбiди. Але i вона полюбила його теж! Вона сама не могла зрозумiти, як це все так швидко трапилося з ними! Звичайно, в душi моїй було повне сум’яття, крах. Я просив пояснити, як це могло трапитися? Адже грiх! Та у вiдповiдь: сама не знаю, проти моєї волi. Я бачив, як вона сохнула по ньому, як ревiла перед iконами.
Я кидався, не знав, що робити. Спокiйне життя для мене закiнчилося.
– Треба роз’їхатися, пожити окремо, – запропонувала вона. – Нi, – сказав я. – Ми ж чоловiк i дружина. Як же жити окремо?
Словом, я не вiдпускав її. Вона стала звинувачувати мене, що я не поважаю її як особистiсть, ставлюся як до власностi. А коли мене не було вдома, вона втекла. Втекла до мами, написавши записку, що життя її нестерпне i вона йде назавжди. Речi її, правда, залишалися у мене. Поїхавши в той же вечiр до неї, я запитав:
– Це твоє рiшення?
– Так.
Тодi я наполіг, щоб Вiка перевезла найближчим часом i речi, якi менi нагадували б про неї. Це було зроблено мною в лихоманцi, за що я тепер розкаююся. Але що зроблено, то зроблено.
I вона буквально через два днi вивезла всi речi, забравши все, що зв’язувало нас: фотографiї, де ми удвох, записки, якi я писав їй, листiвки, подарунки, два блокноти, якi вона списала моїми «sms-ками» за пiвтора року сумiсного щасливого життя. I все. З Дмитром вона зараз не зустрiчається. Духовний отець сказав Вiкторiї, що цей шлюб, якщо вона його розiрве (ми ще не розлучилися) повинен бути останнiм. Далi дорога в монастир. Вiка говорила менi, що справа навiть не у Дмитровi (хоча вiн, за її словами, подарував їй казку) i не в менi, а в нiй самiй.
Вiка дуже зав’язла в цьому грiху. Вiн затьмарив їй очi. Вона старша від Дмитра на 14 рокiв!!! На 14!!! Вiн молодий, дуже молодий i, звичайно, теж помиляється, прийнявши потяг до жiнки за справжнє почуття. Може, це i любов. Може. Але така рiзниця у вiцi не може принести у майбутньому нiчого доброго. Дiма може стати черговою жертвою, якою став я. Менi i Вiку дуже жаль. Вона може залишитися одна до кiнця днiв. Тепер-то я вже не вiрю, що вона повернеться, залишається тiльки молитися, щоб все у всiх було добре.
Днями бачився з Вiкою. З короткої розмови я зрозумiв, що вона дотепер сама для себе шукає мотиви, щоб зайвий раз змiцнитися у своєму рiшеннi не повертатися до мене. Остання вимовлена нею «версiя» – вона не могла за час нашого сумiсного життя «пiдстроїтися пiд мене», любов її до мене поступово холонула, а тут, до речi, з’явився Дiма. Зосереджена ним, вона змогла нарештi пiти вiд мене... Зараз вирiшила пожити одна, але, найiмовiрнiше, в недалекому майбутньому повернеться до першого чоловiка. Ось така рокiровочка.
I все одно бачити її дотепер боляче. Болить серце, люблю дружину, хоча вiдчуваю, що вона зрадила мене, зрадила нашу любов. Не знаю, як бути, що це i коли це пройде?»
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
