ЛЯДОВСЬКИЙ "АФОН" СВОЄ ТИСЯЧОЛІТТЯ ЗУСТРІНЕ ОНОВЛЕНИМ. Сьогодні Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир, в якому ще до Києво-Печерської лаври жив преподобний Антоній, нагадує суцільний будівельний майданчик
Буваючи у різних монастирях, я завжди схиляюся перед духовним подвижництвом ченців. Це ж який треба мати міцний внутрішній стрижень, щоб відректися від усього мирського і жити у пості та молитві! Життя у Христі, з Христом і заради Христа! Який там телевізор, комп’ютер чи мобільний телефон?! Усі ці «блага цивілізації» для насельників духовних обителей, що сповідують аскетизм, – табу. Чи ж не від латинського «monos» (один) і пішло слово «монастир»?
Нещодавно журналістські стежки привели мене до Лядовського Свято-Усікновенського скельного чоловічого монастиря у Могилів-Подільському районі, що на самому кордоні України й Молдови. Років 20 тому я вже була у цих мальовничих місцях.
У свої сімнадцять я сприймала розповіді про преподобного Антонія як красиву легенду. Але, як виявляється, засновник Києво-Печерської лаври Антоній Печерський і справді причетний до створення у Лядовій монастиря. Принаймні, у збірнику Подільського єпархіального історико-статистичного комітету про печерний храм Усікновення глави Iоанна Предтечі вказується: «Начало церкви положено преподобнымъ Антоніемъ Печерскимъ въ ХI в., во время путешествія съ Афонской горы въ Кіевъ». До речі, перекази свідчать, що тут зберігався камінь, на якому відбилися стопи преподобного Антонія.
Як розповів батюшка Пантелеймон, в 11 столітті Антоній, повертаючись з Афону до Києва, так вподобав цю місцину, що видовбав у скелі печерку і якийсь час мешкав у ній, продовжуючи свій афонський подвиг. Їв лише хліб та воду і вдень та вночі молився: «Господи, збережи мою душу, щоб вона не загинула в темряві!».
Iсторія Лядовського монастиря – то ціла низка трагічних подій. Про неї, до речі, розповідає унікальна книга Віталія Давиденка – професора МАУП, кандидата філософських наук, який очолює Головне управління праці та соцзахисту населення Вінницької ОДА. Але попри усі ті репресії, нищення, геноцид, люди завжди ішли сюди. Про це свідчать, зокрема, висічені написи на стінах: «Билъ тутъ Иоанъ Рабъ Божій за отпущеніє греховъ своихъ...». Пам’ятна ж книга монастиря зберегла і чимало інших відомих імен: графів Потоцького і Воронцова, учасника повстання Тадеуша Костюшка, генерал-майорші Бендемишевої, колезьких секретарів Зборовського та Чарторийського...
Однак у 1938-му році «антихристи-комуністи» вирішили знищити духовний оплот православ’я, заклавши потужний заряд вибухівки. Втім, ні серед прикордонників, ні серед місцевого населення ніхто не зголосився підірвати обитель. Ті ж, кого привозили для підривних робіт, чули з церкви... ангельський спів і відступали. I все ж лядовський Герострат таки знайшовся. Після потужного вибуху дивом уціліли лише келія Антонія Печерського та один зі скельних храмів. Усе решта перетворилося на руїни.
...Увійшовши до келії преподобного Антонія, а вона, як стверджують монахи-насельники, має первозданний вигляд, я відчула дух старовини, історії, до якої можна торкнутися руками, а ще сильної віри та якоїсь особливої енергетики. Взагалі, монастир справив позитивне враження. Може, тому, що звідтіля ближче до Бога? Відтак дивишся на чудові краєвиди зовсім іншими очима, розуміючи, що усе це – творіння Всевишнього.
Паломників у Лядовський монастир їде багато і весь час. Марія, жінка років 50-ти, приїхала сюди з Молдови, каже – підлікуватися лядовською водою. Вона, мовляв, жива, допомагає очищувати душу від гріхів, а тіло – від немочі. Бізнесмен Леонід приїхав з сім’єю аж з Одеси, цілий автобус прочан – з Вінниці. «Це щось неймовірне!» – не приховували свого захоплення та благоговіння.
Наразі обитель відновлюється трудами молодого ігумена Антонія (Нетребіна), якому допомагає поки що нечисленна – усього чотири монахи – братія. Настоятель сподівається, що спільними зусиллями ченців, паломників, меценатів і влади вдасться відродити обитель. Про це цього року говорив і архієпископ Вінницький і Могилів-Подільський Симеон на день пам’яті Усікновення глави Iоанна Предтечі, здійснюючи святкову Божественну літургію у монастирі. Владика висловив сподівання, що монастир до свого тисячолітнього ювілею у 2011 році не тільки відродиться як повноцінна обитель з усіма храмами і необхідними господарськими корпусами, але й, насамперед, поверне собі славу духовного центру.
Сьогодні територія монастиря і справді нагадує будівельний майданчик. За словами будівельників, копаючи фундамент, вони вже декілька разів натрапляли на людські кістки. Очевидно, колишньої братії. Їх акуратно збирають і відносять до костниці.
– Влітку тут взагалі кипіла робота, – каже Віктор, будівельник. – Зараз темпи дещо сповільнилися, іде до зими, але все одно не зупиняємося. Оце зводимо у неовізантійському стилі братський житловий корпус з келіями, храмом на честь ікони Божої Матері, з трапезною та дзвіницею. Здійснюються також роботи по облаштуванню цілющих джерел та купалень для паломників.
Однак така «модернова реставрація», на думку багатьох відвідувачів монастиря, призведе до втрати його самобутності та історичної вартості. Мовляв, є більш «толерантні», «щадящі» шляхи повернення святині до народу. Хтозна, може, вони і праві.
...Про Лядовський монастир один із його дослідників Д. Пахомов у 1903 році написав: «Стоитъ пріехать сюда издалека, чтобы познать всю непосредственную красоту и величіе молитвы въ этомъ месте, освященномъ глубокой древностью и осіянномъ необычайной оригинальной красотой окружающей природы!». Ці слова особливо актуальні сьогодні. Тож їдьте до обителі, аби причаститися духовності. Бо то справді святе місце, де відчуваєш присутність Бога.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
