У "КРАЇНІ ДУШІ" НЕ ХОДЯТЬ ПОЇЗДИ, НЕ ПРАЦЮЮТЬ ПОШТА І ТЕЛЕФОНИ. Прекрасні пляжі порожні, ринки завалені дивовижними фруктами, а місцеві жителі діляться останнім
Сухумі, Піцунда, Гагри, Новий Афон, Гадаута – ці курорти досі пам’ятають ті, хто народився в СРСР. I досі у багатьох залишилась мрія – побувати у Країні Душі. Але відлякують розповіді, що там досі стріляють. Чи справді це так – вирішила дізнатись наша журналістка, яка побувала там. Абхази люблять розповідати легенду про свою країну.
...Коли Бог роздавав землі народам, він залишив собі найкращий куточок. Тут з’явився абхаз, який запізнився. Господь запитав, чому не прийшов вчасно. «У мене гості були», – відповів абхаз. I за таке ставлення до гостя Бог віддав йому цей райський куточок грішної землі.
Ми, група українських паломників, думали, що це просто красива легенда, якою «пригощають» туристів абхази. А виявилося...
ПОСЕЛИВ У СЕБЕ 46 НЕЗНАЙОМИХ ЛЮДЕЙ
Ми в’їхали в Новий Афон близько 12-ї години ночі. Нас повинні були зустріти і розселити на ніч в Новоафонському чоловічому монастирі. Але виявилось, що прийняти нас не можуть. Втомлені, змучені, голодні і брудні (три доби дороги в «Iкарусі»), ми зрозуміли, що і четверту ніч нам доведеться провести, в кращому випадку, на лавці у місцевому парку. I тут поряд з нашим автобусом загальмувала розбита «копійка» – усередині авто навіть обшивки не було. Вийшов місцевий житель і запитав, що трапилося. Вислухавши нас, абсолютно незнайома людина сказала: «Їдьте за мною, ночуватиме цю ніч в моєму будинку». I при нас подзвонив дружині: «Марино, я не один, везу гостей. Скільки їх? 46 чоловік».
Сказати, що ми здивувалися і застигли в шоці, – нічого не сказати. А ви змогли б ось так цілий автобус незнайомих людей привезти до себе додому і залишити на ніч абсолютно безкоштовно?
Ми спали в розбомбленому будинку на підлозі, господарям місця не знайшлося – і наш рятівник Руслан ночував у машині. А його дружина Марина з двома дітьми пішла на ніч до сусідів. I таке ставлення до гостя – норма для гостинних абхазів. Мабуть, Господь був правий, віддаючи їм таку землю.
У ЯСКРАВОМУ ОДЯЗI – ТIЛЬКИ ВIДПОЧИВАЮЧІ
Ось вже 14 років, як у Абхазії закінчилася війна. Що це була справжня війна, ми зрозуміли, тільки коли поїздили по країні. Адже нам це підносять як грузино-абхазький конфлікт. Ми в Україні навіть не уявляли, що пережили ці люди. А тут – жодного вцілілого будинку: розбиті вікна, провалені дахи, обгорілі стіни, побиті кулями і осколками снарядів, розвернуті пальми, покинуті будинки і зарослі кладовища... Розумієш, ні, навіть відчуваєш – це було тут по-справжньому. По-справжньому боляче і страшно. Та війна, про яку ми знаємо з фільмів про Велику Вітчизняну, була тут у ті дні, коли ми спокійно жили, гуляли і закохувалися... У Сухумі, на Алеї слави – імена і вік 2000 загиблих... більшості з них – від 15 до 30 років. Було 14 серпня 1992 року.
Розпал курортного сезону. Посеред дня в центрі курортних міст з’явилися танки. Відпочиваючі кидали речі і як є, в купальниках і з дітьми на руках, тікали з країни. Пройшло вже 14 років, як закінчилася війна, а міф про те, що в Абхазії небезпечно, ходить серед людей.
Вже давно безпечно, вже давно ніхто не стріляє, вже давно виросло покоління хлопчаків, яке знає про війну з розповідей своїх татусів. Але ще досі стоять зруйновані дев’ятиповерхівки. Ще досі у розбитих вікнах висять гардини, які почорніли від часу. I досі в місті в яскравому одязі ходять тільки відпочиваючі. Абхази практично не знімають чорного – траур за померлими в сім’ї триває рік. А оскільки сім’ї великі – то і місто все чорне.
Абхази вже 15 років не платять за комунальні послуги, у них немає навіть лічильників на електроенергію. У багатоповерхівках на кухнях стоять привозні балони з газом, а воду чоловіки притягують самі з гірських джерел до себе на дев’ятий поверх.
ГОРИ ДОСI ЗАМIНОВАНО
У лісах Абхазії досі повно мін. Ми поїхали у знамениту місцевість Каман. Там, далеко в горах, стоїть монастир святого Iоанна Златоуста. Саме там 33 р. лежали його нетлінні мощі. Досі збереглася кам’яна труна, де спочивав преподобний. Сьогодні в монастирі живуть всього 2 монахи, бо добиратися туди дуже складно.
Ми їхали в гори на «пазику», потім вбрід переходили гірську річку. I ще кілометрів 5 – по лісу до монастиря. По дорозі нам раз у раз попадалися «ООНівські» машини саперів. Ось вже 8 років місцеві хлопці, що фінансуються гуманітарною організацією по розмінуванню «Halotrust», сидять у гірських лісах і крок за кроком перевіряють землю.
Нас попередили – йти строго за провідником і ні в якому разі не заступати за червоні кілочки – там ще є міни. Раз у тиждень до хлопців-саперів спускається вертоліт, який привозить провізію. Людей вони практично не бачать. Тож із задоволенням провели нас стежками до місця третього обретіння глави Iоана Хрестителя. По дорозі швиденько знайомилися з нашими дівчатами. Адже розуміли: ми виїдемо, а вони залишаться у цих горах.
У ТЮРМI – РIК ЗА ДВА
А ще ми були в одній з абхазьких в’язниць – у Драндах. Спочатку подумали, що це просто покинута монастирська будівля, тому що стоїть вона на території зруйнованого Драндського чоловічого монастиря. Але потім побачили руки, простягнуті крізь дірки у металевих «вікнах». I, придивившись, прочитали написи на тюремних стінах «Стой, стреляют!» Виявилось, що в колишніх монастирських келіях перебуває близько 400 ув’язнених. Умови страшні, тому реально термін йде рік за два. Ще більш здивувалися, коли дізналися, що це єдина в’язниця, де є обладнаний комп’ютерний клас. Там же, на території монастиря (чи в’язниці?), запросто розгулювали тюремні свині. Їх випускають вранці, а увечері ті самі приходять додому. Не тільки тюремні свині
так привільно себе відчувають. У центрі Сухумі (нагадаємо, це столиця) гуляють кози і корови. До останніх особливе ставлення. Їх тут називають «королевами доріг».
До речі, популярний подарунок з Абхазії – календарик з коровою.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
