НАЙСТАРШОМУ ВИКЛАДАЧУ ВУЗУ, ДОЦEНТУ ВАСИЛЮ НОСОЛЮКУ - 90. Майже 60 років він присвятив науковій діяльності
Про таких, як Василь Микитович Носолюк, кажуть: «Викладач вiд Бога». Ось уже 42 роки вiн працює доцентом на кафедрi фiзики ВДПУ.
Це людина, життя якої нагадує швидше сценарiй захоплюючого фiльму. Але безлiч складних i неймовiрних випробувань, якi приготувала доля, було прожито насправдi. А головне – з честю i гiднiстю! Хвилини радостi та горя, митi перемог i невдач... Нiщо не забуто. Не раз був на краю смертi. Але якась невiдома сила щоразу рятувала. Мабуть, у Господа були свої плани щодо нього...
Скажу вiдверто: коли я йшла брати iнтерв'ю до Василя Микитовича, то думала, що побачу 90-рiчного дiдуся зi своїми примхами. Але його жвавiсть, щирiсть i величезна позитивна енергетика вразили мене з перших хвилин розмови. «Дехто не має цих рис i у 20...», – подумала з неприхованим здивуванням.
– Чому Ви обрали саме викладацьку дiяльнiсть?
– Ще з дитинства захоплювався точними науками. Особливо менi подобались фiзика i математика. У 16 рокiв остаточно усвiдомив, що хочу пов'язати своє життя з цими дисциплiнами. Вступив на вечiрнiй робiтфак (колись такi були). Отак i жив. Цiлий день важко працював на будiвництвi, а ввечерi, хоч i втомлений, з радiстю спiшив на курси. Згодом менi пощастило навчатися у Київському державному педiнститутi iм. Горького на фiзико-математичному факультетi. Закiнчив із вiдзнакою. А далi... життя закрутило-завертiло. Довелось викладати i в Станiславi (нинi Iвано-Франкiвськ). Потім, за волею долi, я опинився у Вiнницькому тодi ще педiнститутi. I ось тут, на кафедрi фiзики, вже, слава Богу, 43 роки...
– А як воно - почуватись найстаршим викладачем унiверситету?
– З одного боку, дуже приємно i почесно, адже усi ставляться до тебе з повагою i дуже шанують. А з iншого – це надзвичайно велика вiдповiдальнiсть, бо щодня мусиш доводити, що ти гiдний звання наймудрiшого викладача. А це, повiрте, справа не з легких.
– За 90 рокiв Ви пережили багато чого. Про що найважче згадувати?
– Мабуть, нiколи не забуду жахiть Другої свiтової вiйни. Кажуть, час лiкує рани. Але є речi, якi завжди озиватимуться в серцi болем, незалежно вiд того, 20 рокiв пройшло чи 60... Як зараз пам'ятаю: мене, 24-рiчного юнака, мобiлiзували на фронт... А далi - наче страшний сон... Запеклi бої, тисячi смертей... I – великий патрiотизм та любов до Батькiвщини! Чотири рази я ледь не загинув. Лише завдяки волi Божiй зостався живим. Старi воєннi рани досi часто нагадують про себе.
Я завжди бажаю своїм студентам, щоб про вiйну вони знали лише з книг та екранiв телевiзорiв.
– А чим вiдрiзняються колишнi студенти вiд теперiшнiх, iз ХХI столiття?
– О, студентiв за майже 60 рокiв викладацького стажу на будь-який смак бачив! I хороших, i не дуже... Нiкого не хочу образити, але, якщо чесно, то колишнi були бiльш цiлеспрямованими i наполегливими. Не було такого технiчного прогресу, як зараз. Усе своїм розумом та власними силами здобували. А сьогоднi – ксерокси, комп'ютери, Iнтернет... Натиснув кнопку i – реферат готовий. Студенти ХХI столiття забувають, що таке книги, бiблiотека... За них усе виконує технiка. Але я дуже надiюсь, що здоровий глузд нiякi «залiзнi iграшки» не замiнять. А ще сумно, що ранiше освiта була безкоштовна. А тепер не усім бажаючим вступити до унiверситету така мрiя по кишенi. Проте розум завжди цiнувався. Кожен може досягти висот. Головне – йти до своєї мети i не зважати на перепони чи невдачi.
– Подiліться таємничим рецептом свого довголiття.
– Це великий секрет! Якщо серйозно, то є одна проста iстина: життя – це рух! Я народився i провiв дитинство бiля лiсу. Дерева, свiже повiтря, рiчка... Нiколи не цурався роботи. Займався спортом, мисливством бiльше 30 рокiв. А ще розробив унiкальну методику спецiальних вправ для абсолютно усiх органiв i частин тiла. Аналогiй в Українi немає. Кожен свiй день розпочинаю з цих фiзичних занять. Трохи бiльше години щодня – i я в чудовiй формi. А ще вiрю в Бога i з любов'ю ставлюсь до людей. Добрi думки – це теж дуже важливо. Та й як бiля студентiв можна зiстаритись? Вони ж дарують молодiсть.
– Незабаром Вiнницькому педунiверситету виповнюється 95 рокiв. Що б Ви хотiли йому побажати?
– Перш за все, розумних i сумлiнних студентiв, професiйних викладачiв. Усiм зичу Божого благословення, мiцного козацького здоров'я, мирного неба, творчих наснаг. I щоб слово “державний” колись обов'язково замiнили на “нацiональний”!
Iнтерв'ю закiнчилось, а спогади про цю захоплюючу i цiкаву бесiду, мабуть, назавжди залишаться у моїй пам'ятi. Таких мудрих спiврозмовникiв, як Василь Микитович Носолюк, не щодня зустрiчаєш. I, дай Боже, щоб його життєве гасло «Живи з добром у серцi i для людей!» знайшло своє мiсце у душах наших читачiв!
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
